8.

Чесно кажучи я думала, що наш бурхливий роман закінчиться відразу, як я відправлюсь до себе.

Але все виявилось дещо не таким, як я уявляла. І зараз Толік сидів у моїй кімнаті і пив чай, з печивом, яке сам же і купив, бо в мене нічого їстівного не було. Все приготоване ще в четвер успішно зіпсувалось, хоч і було в холодильнику.

Чесно кажучи, дуже хотілось його випровадити і закінчити вже нарешті це все. Та зупиняла себе, говорячи, що не варто поспішати, адже якщо подумати від більшості стосунків я просто тікала. Адже були і в мене залицяльники, рідко та були.

- Про що думаєш? – відхиляється на стіну відставивши чашку. Тільки знизую плечима. Що тут скажеш? Розказувати про свої пригоди зарано, та чи і варто взагалі. І ніщо не спадає на думку, щоб розвіяти незручність моменту. – Ти любиш читати?

- Виключно наукову літературу. Факти - це моє.

- По тобі і не скажеш.

- Я була така романтична? Не пригадую.

- Та ні, звісно. – я знову замовкаю і мовчання мене гнітить. Але він не відчуває себе незручно. Так як я, та і як ще можна себе відчувати, коли до тебе прийшли без запрошення. Добре, що хоча б Світлана ще з дому не повернулась.

- Я тобі заважаю? – хитаю головою, що ні. – Ну я ж бачу! – і сміється. – Ти така напружена, як пружинка в тільки заведеному годиннику. Якщо хочеш я зараз піду.

- Хочу. – виривається в мене раніше, ніж встигаю подумати. – Але лишайся.

- Та ні. Я все-таки піду. Ми ще ж зустрінемось?

- Звісно. – Чесно говорю неправду. – Давай я тебе проведу до дверей.

Він киває. Одягає куртку з шапкою і ми мовчки йдемо. Надворі він повертається до мене.

- До зустрічі.

Він так само цілує, як вперше, а потім, як удруге. І здається мені вже шкода, що він йде. Але так буде краще для всіх. Навряд чи він покине заради мене сім’ю і поїде в Майнц. Навряд.