7.

Ранок суботи давно не був таким чудовим. Я прокидаюсь в обіймах Толіка. В нього таке смішне обличчя, коли він спить. Дико хочеться поцілувати.

Та ще більше мені хочеться в туалет. І я поволі висковзую з-під його руки, щоб не розбудити. Ноги після вчорашнього тремтять. Блін! Буде стидно впасти десь по дорозі…

- Ти це куди зібралась? – Толік знову затягує мене під ковдру. Здається він хоче продовження банкету.

- Момент. Мені потрібно усамітнитись на кілька хвилин…- делікатно прошу я.

- В туалет? То так і кажи.

- Гаразд.

- Кріс…

Та я вже біля дверей. Ще трохи і не дотерплю. Оце вже справжній позор буде!

Потім полощу у ванній рот. І йду на кухню. Страшенно хочеться чогось смачненького. І я відкриваю холодильник. Та мене нагло відривають від нього. І за якусь мить я вже звисаю догори дригом.

- Ану відпусти мене!

- Ти обіцяла повернутись!

- Мало що я обіцяла. Я хочу їсти.

- А я хочу тебе. А потім я тебе ситненько нагодую! – і я отримую по попі.

- Гаразд, вмовив. Тільки швидко.

- Це ми вже побачимо.

Все зовсім не швидко. Та мені занадто добре і сніданок відходить на другий план. Я готова потерпіти до обіду.

А потім ми все ж снідаємо. Він готує омлет. Такого смачного я ще не їла. І я вимакую шматочком хліба навіть олійку, що лишилась на тарілці.

- Кави?

- Угум. Тепер можна й кави. – сміюсь я. – Якщо влізе.

- Зовсім трошки. – він робить кружку на 200 мілілітрів. Це зовсім не трошки, але не менш смачно, ніж омлет.

- І чому ти так смачно готуєш?

- Тобі здалось. Ти просто занадто задоволена після сексу, ендорфіни зашкалюють. – самовпевнено заявляє він.

- Ага. Вчора ти співав іншої. Здається ти і сам не знаєш чим більше кічитись.

- Ти не подумала, що я хочу сподобатись? – вже без мішури питає він. – Адже, ми, хлопці, також прагнемо подобатись дівчатам.

- Для цього не обов’язково випендрюватись.

- Ти мене помітила тільки тоді, коли я відверто хамив.

- То ти не завжди такий? – дивуюсь я, справді ніколи раніше його не помічала. – Хіба ти туди давно ходиш?

- Ще зі школи. Більше дев’яти років. І цієї осені я не пропустив жодного заняття. Ви з подругами минали нас кожного дня.

- Правда? – він киває. – Не подумала б, знаю, що там завжди тусується якась молодь та ніколи не зациклювалась на цьому.

- Зате твоя подруга нас відразу помітила.

- Соня? – здається я ревную. – Вона могла. Напевно, немає жодного симпатичного хлопця, якого вона не помітила б.

- Значить, я таки симпатичний! Завдяки їй моя самооцінка зросла. – сміється він.

- Придушу сучку. – бормочу я крізь зуби в свою чашку.

- Що-що?

- Нічого! Говорю, яка ж моя подруга прозірлива.

- Ревнуєш, значить? – він підсувається поближче. – А поцілуєш?

- Іди до Соньки, хай вона тебе цілує. – відштовхую його обома руками, мені неприємно, по-справжньому. Я просто перестаю пручатись. Мені огидно, хоча це й моя подруга. Я б не посміла дивитись в сторону її хлопців.

- Та що ж з тобою?

- Тобі краще відвезти мене додому. – слова самі вириваються з губ і я не можу їх зловити.

- Ні, я нікуди тебе не відпущу. – він стискує мої плечі. – Що я маю тобі сказати? Що я вів затворницький спосіб життя до тебе? Це не так. В мене були дівчата, я вже давно не маленький. Та це не означає, що я кидаюсь на всіх, хто до мене усміхається.

- Хіба. А якже та дівчина?

- О, боги! Чому? Ти й не уявляєш, як вона мене дістала.

- Чому ж, уявляю. Язиком, глибоко і надовго.

- Та не цілувались ми. Мені звичайно, приємно, що ти ревнуєш. Значить я не зовсім безнадійний для тебе. Та це починає напрягати. Зрозумій, ти поряд – це найважливіше.

Він знову цілує, як першого разу. Більше не чіпаючи і виходить з кухні. Я дивлюсь у свою чашку з кавою. Здається туди починають падати сльози.

Це зовсім не через сьогодні, правда. Це плаче дівча, яке колись обдурили, обіцяючи вічну любов. Не хочу обіцянок. Не хочу, щоб було боляче. Хочу по-чесному.

- Я не люблю гучних обіцянок. – говорю йому. Він лежить на ліжку і дивиться у білу стелю. – Все, що голосно звучить, руйнує своїм ехо.

- Хочеш, я взагалі мовчатиму. І, я не збираюсь давати тобі нездійснених обіцянок. В мене є тільки плани, які я виконую.

- Он як?

- Саме так. Тільки плани. І мені б сподобалось, будь там ти.

- Ти мене взагалі не знаєш…

- Ти мене теж, але ти тут. Це головний аргумент.