6.

- Номер? – зводить брову Соня. – І ти подзвонила?
- Ні, звичайно. За кого ти мене маєш?
- За розумну, красиву, сексапільну дівчину. В якої чомусь досі немає хлопця.
- Просто я не хочу спати з ким попало.
- Ви можете з ним познайомитись, сходити на побачення.
- Соня!
- Я зрозуміла. Рот на замку, але Оллі нічого тобі не обіцяла. – вона красномовно поглядає на Олівію.
- Взагалі, Соня права. Хлопець симпатичний. 
- Ти це зрозуміла по його носі?
- Ой, думаєш ми не бачили, що він тебе поцілував. – Не витримує Соня. – Признавайся, як це було. Тільки не бреши.
- Нічого особливого. Він просто чмокнув мене у губи.
- І після цього ти двох слів зв’язати не могла.
- Йому здається теж сподобалось. – сміється Олівія, вона переходить на Сонину сторону.
- Зрадниці. Я більше не піду на танці.
- Щось мені не віриться. І кинеш все, над чим так довго працювала? Ти ж майже застебнула джинси. – Дразнить Сонька.
Показую їй язик.
Далі в нас пара німецької, тож я зможу блиснути знаннями. З додатковими заняттями я явно не прогадала. І найголовніше вивчаю мову. Можливо я поїду туди вже наприкінці цього навчального року. І добре, що Матильда час від часу телефонує, поговорити по-німецьки корисно, та і з нею поспілкуватись приємно.

Восени нудно. І хоча нам достатньо задають та я все одно знаходжу час нудитись. Книги не зовсім для мене. Тобто наукові я читатиму, а от звичайні для мене просто жах. Тобто я не читала їх всі, та після «Айвенго» у школі бажання читати відпало зовсім і привити його так і не змогли. Навіть хрестоматія із обидвох літератур була для мене непосильним заняттям. А фільми, продивлюються також. Нові виходять не так вже й часто і ми поспіваємо з подругами на кожен сеанс. На вулиці гуляти холодно, зараз часто йдуть дощі і навіть заморозки почались. Я просто лежу і дивлюсь у стелю. Напевно треба записатись на ще щось. Оллі ж ходить на малювання і фотографію, Соня…ще ми всі ходимо на танці, а я на німецьку. Навіть не думала, що в мене стільки вільного часу. 
Відкриваю свою сторінку в фейсбуці. Там теж абсолютно нічого нового.
У пошуку вводжу «Толік, Луцьк, вік від 18…до 25». Навряд йому більше. І знаходжу цілу кучу довбаних Толиків і жодного мого. Невже він не зареєстрований. Скидаю вікові параметри, але запит нічого не дає. І мені хочеться розтрощити ноут. Та я вчасно зупиняюсь – його купляв тато, а не я – не мені й трощити.
«Подзвони» - шепоче мені, сама не знаю хто.
«Ні в якому разі» - це здоровий глузд.
- Хей, Кріс, з тобою все в порядку?
- Га? Так. Так. А що таке?
- Я тобі вже тричі задала одне і теж питання, а ти як дивилась в одну точку, так і дивишся.
- Та я медитувала. Тут важлива концентрація. А що в тебе?
- Кажу, є книга прикольна. Може почитаєш.
- Краще ну її.
- Вона зовсім маленька. Отакусічка. – показує Свєта.
- Ох. Давай вже. Алхімік?
- Так, я ж тобі говорила, тричі.
- Гаразд, спробую…