5.

- То ти вже почуваєшся краще, підеш з нами?
- Оллі, я ще не впевнена. 
Т-оді не перетруджуйся.
Щось я не була певна у своєму бажанні танцювати.
Дівчата подались на урок, а я в аптеку, взяти ще щось. Самолікування звичайно не найкращий варіант та я зазвичай не перегинаю палки. Черга зашибісь, і за мною збирається ще більша. Позаду взагалі товчеться якийсь шатен і мало не підстрибує. Дістав вже. Та врешті підійшла моя черга, беру противірусне. Це варто було зробити ще позавчора, та вітамінку. На виході з аптеки чую, як він замовляє презервативи, це точно не той дідусь позаду, що спирається на паличку.
Для повноти картини обіч припаркована машина, з якої мало не вивалюється пишногруда брюнетка, щоправда не така товста, як я і в міні. Розумію того чувака. А в мене явно поганий тиждень. Небо знущається наді мною!
І я таки вирішую потанцювати і сідаю на маршрутку і приїжджаю разом з дівчатами. Чекаю їх якусь хвилинку на зупинці і ми йдемо.
- Рада, що ти передумала.
- Ой, Сонь, просто самій паскудно. Та і дехто каже, що потрібно вигнати зайвий піт з організму і хвороба вийде з ним.
- Не впевнена я, дивись, щоб гірше не було. – просить Оллі.
- Оллі, чи не ти в нас рискала по місту у вечірньому платті в двадцять морозу?
- То ж я і кажу тобі, як експерт. Це закінчується погано.
На сходах інституту стоять хлопці, всі в спортивних штанях і шапках. Збоку цілується якась парочка. І в мене мимоволі закатуються очі.
- Сьогодні що, всі змовились? Дістало.
- Тебе так давно не трахали? – лунає ззаду і я різко розвертаюсь. Хто мені це сказав стає відразу зрозуміло. Була б інша ситуація, інші слова, можливо він би мене й зачепив. – Допомогти?
- Оу. Ти? – демонстративно зміряю його поглядом, переграваю звичайно та не хочеться пасувати. – Розслабся, в мене вже є хлопець. Апчхи!
- Слабо віриться!
Лунає навздогін в спину. А по ній пробігаю мурашки, ніби його голос матеріальний.
- Хамло! – протестує Оллі.
- Ну не кажи, здається він на тебе запав. – шепоче Сонька.
- Та відчепіться! Я просто хочу потанцювати і звалити в гуртожиток, завтра нарешті вихідний і я нарешті заб’ю на все на світі. Спатиму увесь день.
- Ти вчора робила те ж саме.
- Угу, і це офігенно приємно. Прямо, як в дитинстві. Жаль, що таке можна зробити тільки, якщо захворієш.
На тренуванні ми нарешті починаємо вивчати па і стійки. Викладач рахує, що ми вже достатньо підготовлені, хоча розминка все одно триває двадцять хвилин і ще стільки ж самі танці. Ми починаємо з ча-ча-ча. Чому? Я думала спершу буде вальс. Та це не мені вирішувати.
До кінця заняття мені трохи паскудно і я відпрошуюсь раніше. Наш препод взагалі нікого не затримує. Ви платите гроші, а чи ходите чи ні, то вже все одно. 
З аудиторії збоку лунає щось схоже на реп і відчинені двері. Там теж заняття, танцюють щось схоже на брейк. І здається там той самий хам з вулиці.
Класно рухається, відмічаю собі. По спині знову пробігає холодок.
- Ти подивись хто там! – лунає окрик хлопця поряд від нього. Той показує на мене пальцем.
І я починаю мотати.
- Ципа! Ану почекай! – лунає навздогін.
Забігаю у жіночий туалет і закриваю двері. А по коридору чути тупіт ніг. Потім затихає і повертається знову. 
- Я знаю, що ти тут!
Блін! Заходжу у кабінку і закриваюсь, вилажу на унітаз. А вже потім думаю – якого!? Ідіотка! Що за параноїдальна поведінка!? Ну щоб він тобі зробив? Пацан просто хотів познайомитись. І тут знову відкриваються двері.
- Думаєш нікого немає? 
- То подивись знизу?
- Та ні пусто. Гадаєш, хороша ідея саме тут?
- А яка різниця?
Двері останньої кабінки рипають і закриваються. А я вже уявляю чим вони там зайнялись…
Тому різко вибігаю звідти. На щастя ніхто під туалетом мене не підчікує. Навкруги взагалі нікого не видно, то ж я спокійно виходжу на вулицю. Пусто. На годиннику вже за шосту. Мої подруги точно пішли по домах. А від Оллі кілька смсок, чи все в мене гаразд? Відписую. Нічого їм хвилюватись.
У моїх вухах навушники з Океаном Ельзи і я йду до зупинки, буквально кілька метрів та біля бару неподалік ті ж самі хлопці. Мені явно не щастить!
Та цього разу мене ніхто не помічає. Знову цілується якась парочка. Дівчина мало не осідлала хлопця. І коли нарешті відстає я впізнаю того самого. Ну що ж, цього було слід очікувати! Ніхто нормальний не починає знайомства з фрази «Тебе так давно не трахали?» 
Та чомусь по спині знову пробігають мурашки холоду і я оглядаюсь. Хоча я відійшла досить далеко та ми зустрічаємось очима на кілька секунд, а потім я розриваю контакт. Мені не потрібно гри в доганялки. І я не така, як ті дівчата, що крутяться поряд нього, навіть не така, як мої подруги. Це їх спосіб життя та я не зобов’язана його підтримувати чи повторювати. І я досі шкодую про випускний. Закриваю очі і впускаю музику в себе. Це саме те, що зараз мені потрібно.

- Привіт! – Матильда привітно усміхається з екрану. – Вирішила зателефонувати тобі і перевірити твою німецьку. – Все це вона звичайно говорить німецькою і я теж.
- Все добре, я намагаюсь її засвоїти якнайкраще.
- Це добре. А як твої справи взагалі?
- Краще, ніж були. Тоді ви мені дуже допомогли!
- І я тобі вірю, це стало помітно. Не відразу, звичайно. – Ми з нею спілкуємось десь раз на два тижні. – і ти помітно схудла. Можливо, я і собі на танці запишусь.
- Якщо ви турбуєтесь про вагу, то чудово виглядаєте.
- Не лести мені, я знаю, що бачу у дзеркалі, мене це турбує не так сильно, як те, що втрачається сила м’язів. А я ще не настільки стара!
- Тоді вперед. А як зустрінемось покажемо одна одній майстер-клас.
- В особистому житті у тебе все добре?
- Нормально.
- Люба, я бачу, коли мені брешуть. 
- Гаразд. В мене його просто немає. Досі. Але це мене мало хвилює. Скоро іспити і мені необхідно подвоїти зусилля, щоб відмінно все здати.
- Тільки не перетрудись! Цілую, пака.
- Пака, татові привіт.
Хоча вона телефонує не часто – я звикла до Матильди. Можливо ми подружимось. Так вже сталось, що маму мені заміняли баба Марія і тато, тож на це місце вона претендувати не може. Але бути подругами – це те, що мене влаштовує.