3.

Я чекала першого вересня з острахом і нетерпінням. Мені було самотньо без подруг і трохи соромно, що я їм так мало довіряла. А ще було страшно, а що як Матильдині чари не подіють!? Та шосте чуття мало свій голос і хамовито промовляло в такі моменти – «не сци, вони вже діють, та й ніякі це не чари». Напевно, я ще не виросла, раз мені хочеться вірити у добрих фей і магію. Матильда – моя добра фея.
Як завжди на перервах ми обговорювали події, що відбулись у кожного влітку. Звичайно ми переписувались і час від часу телефонували одна одній та це зовсім не те, що живе спілкування.
От Соня з Костею встигли з’їздити у Вільнюс, а Оллі погостювати в Адріана в Італії, Саша з’їздив в Карпати. Насичене літо у нашої невеличкої компанії.
А потім до нас приклеїлись друзі Оллі – Макс і славнозвісний Антон «Трояндович». Згадуючи його розмальовану пику – розумію, що я  б так ніколи не змогла. Раніше не змогла – говорить шосте чуття.
- Привіт дівчата. – Макс цілує подругу у щоку і та усміхається, проте відштовхує Антона, який і собі пробує повторити цей подвиг.
- Мій мужчина пам’ятає мою пневмонію. Знаєш, з однієї сторони він тобі вдячний…та не настільки, щоб дозволити мене торкатись.
Мені стає очевидно, що вони вже познайомились. Тільки я пропустила цей момент.
- І як твоя Ісландія? – питає Макс.
- Класно. Але я хочу ще кудись. В мене поки нових ідей не виникло, але умови про навчання і подорож далі в силі, тож я в грі.
- Круто тобі. – присвистує Антон. – Мені предки в кращому випадку дадуть грошей, щоб в сусіднє місто катанути.
- Взагалі-то ти вже дорослий! – виривається в мене, хоча я ще навіть не встигла подумати. – Ти можеш заробити сам. Сашко із Костею заробляють, значить і тобі реально це зробити.
- Де ж ти така мудра відшукалась. – цідить крізь зуби він.
- А це вже не твоє діло. Краще, ніж би нити зайнявся корисною справою. 
- Вільний поет не має важко працювати.
- Чувак, заткнись. – просить його Макс. – Мені соромно за тебе.
Врешті Антон розвертається і покидає нас. Тепер я бачу зі сторони колишню себе. Зацьковану і затуркану. Щоправда я не вела себе, як ідіотка.
- Ну що, по пивасу? – потирає руки Макс. – Це ж нічого, що я не у вашій групі?
- Та ладно. – киває Костя. – В нас не група йде, а компанія. Тож, дівчата, ви за?
Ми киваємо. Мені впринципі байдуже. Адже мені з ним не вдалось познайомитись ближче та і не було бажання. Хоча він не мій тип, та і я здається не його, але він легко спілкується зі всіма, ніяким боком не ображаючи мене. Жартує і підтримує розмову, здається він і справді не буде зайвим серед нас.
- Сонь, Оллі, я хочу з вами поговорити, серйозно, - шепочу я, щоб не почули хлопці. Ми то друзі, але їм відкриватись я ще не готова, не сьогодні.
- Якщо хочеш, можемо присісти окремо. – пропонує Оллі.
- Не варто, хлопці образяться. Це зачекає.
- Ти впевнена? – запитує Соня. – Адже ми можемо прогулятись, поки вони зроблять замовлення, а потім приєднатись до них.
- Непогана ідея. – підтримує її Оллі. – Хлопці, зробіть замовлення без нас, ми приєднаємось за пів годинки. - Мені кальмари і піцу. Тільки, щоб готова була через пів години.
- Мені чечіль і піцу…- починає рахувати Соня.
- Ох, дівчата. Ми зрозуміли. Всім по піці, і зо дві пивних тарілки. Крістіні, без ананасів, Оллі без петрушки, а тобі без оливок.
- Таке враження, що ти зустрічаєшся з нами трьома. – кепкує Соня.
- На щастя, тільки дружу… - він так ніжно на прощання цілує Соньку, що я мало не пускаю сльозу.
Та тільки я одна, Сашко з кимось переписується по вайберу, а Макс сказав, що займе місце і пішов вперед. Оллі взагалі немає причин пускати сльози.