Темний портал

Портал зачаровував. Якщо спершу він нагадував невелику темну діру з поодинокими синіми сплесками, то з кожною миттю він невловимо змінювався.

Підкоряючись владним помахам Хранителя, по краях порталу із землі проявилися пагінці молодих дерев. З кожним ударом серця вони збільшувалися. І ось уже перед приголомшеними звірами на галявині височіли величезні лісові велетні.

Водночас із порталу до них потягнулися десятки темних блискавок. Торкаючись стовбурів дерев, вони з гучним звуком вкручувалися в них. Раптом протяжно заскрипівши, почали рухатися гілки дерев-гігантів. Чудернацько переплітаючись між собою, вони створили своєрідну арку, у центрі якої курився темно-синій вихор. У його глибині миготіли розчерки блискавок, спалахувало й відразу згасало сріблясте світло.  Вихор був однієї висоти з Хранителем, він крутився в одному місці, не змінюючи свій розмір.

Та на цьому зміни не зупинилися. Невдоволено затремтіла земля, розриваючи трав'яний покров, а на поверхні з'явилося каміння неправильної форми. Торкаючись один одного, вони утворювали вузьку стежину, що вела просто в центр порталу.

Коли з глухим стуком останній камінь став на своє місце, втомлений Хранитель підійшов до завмерлих претендентів, спираючись на палицю.

- Нехай почнеться Пошук. Пам'ятайте, що шлях назад буде відкрито лише тоді, коли буде знайдено Крісло бажань. І хай посміхнеться вам вдача.

Промовивши останню фразу, силует Хранителя розчинився в ночі. Невдовзі про нього нагадувало лише ледь помітне тремтіння повітря.

Провівши поглядом Хранителя, Іклань переможно заревів і кількома могутніми стрибками опинився біля порталу.

- Прониро, за мною, - заревів вовк і, не оглядаючись, зайшов у темний вихор. За мить за ним пішов Єнот.

На мить забарившись, за вовком і його супутником пішли Топтуп та Імла. Жадібно спалахнувши, приймаючи наступного претендента, портал наче збільшився удвічі. Навколо нього опустився туман. У повітрі потягнуло холодом, а листя на деревах покрило памороззю.

- Чого чекаєш, передумав? - підійшов до задуманого Зайки Хитрун. 

У відповідь зайчик лиш знизав плечима й неочікувано для себе запитав:

- А твоє бажання яке?

Лис, що вже готувався відповісти у звичній зверхній манері, раптом поглянув на серйозного Зайку.

- Коли виживеш у Темній пущі, дам чесну відповідь на будь-яке твоє запитання. А наразі мені нема про що розмовляти з малюком.

Підкидуючи у своїй руці малинку, Лис впевненою ходою пройшов кам'яною стежиною, щоб за мить зникнути в спалаху темних блискавок.

Залишившись наодинці, зайчик рішуче зробив крок у напрямку збільшеного вихору, як раптом почув позаду ледь чутний писк. Оглянувшись, він побачив мишеня з маленькою короною на голові та яскраво вбране білченя, що стояли на віддалі.

Вони притискалися один до одного від неприродного холоду та зі страхом дивилися на буяння темного порталу. Та попри явний страх, вони цілеспрямовано рухалися до шукача, стискаючи в руках невеликий згорток.

Якби не серйозність ситуації, Зайка б мимоволі посміхнувся від побаченого, але, почуваючись доволі незручно від такої уваги, він підійшов до малюків.

- Ми тут, ми ось хотіли, - соромливо пискнуло мишеня та вже на одному диханні випалило: - прийшли побажати успіху.

- Так, успіху. Сова по секрету сказала, що ти не такий, як інші. Добрий, і бажання твоє світле, - підхопило білченя та протягнуло зайчику згорток.

- Бери, бери, - пропищало мишеня. - Старші звірі кажуть, що раніше наш ліс був світлим, а хижаки не мали такої влади. Та все змінилося, коли перший із хижаків загадав своє бажання на Кріслі бажань.

Зайка, який уважно слухав малюків, раптом краєм ока вловив рух. Оглянувшись, він побачив, як із порталу виплили невеликі сірі згустки. Вони дуже нагадували відірвані щупальця. Вони розтягувалися, звивалися, скручувалися. Кожне з них наче жило своїм життям. На мить зупинившись, вони стрімко наблизилися до завмерлих на галявині хижаків. Зашипівши як розлючені змії, щупальці обхопили їхні шиї. У момент дотику сірих згустків до магічних кілець Хранителя в повітрі почувся тріск електричних розрядів. З кожною миттю сила розрядів збільшувалася. Не в змозі протистояти натиску сірих щупалець, на шиях хижаків один за одним почали гаснути зелені вогники.

Щойно щезло останнє магічне кільце, звірі, що заснули від магії Хранителя, почали прокидатися.

- Магія Хранителя слабшає, - пронеслося рядами звірів на галявині. - Вовки, дивіться, вовки. Вони розлючені. І ведмеді - вони прокидаються. Час іти звідси. Перечекаємо. Сховаємося.

На галявині запанувала паніка. Розгублені й налякані звірі намагалися якнайшвидше сховатися, щоб не потрапити на очі розлюченим від пережитого приниження хижакам. Звідусіль було чутно тупіт важких лап, відчайдушне іржання, вереск, що супроводжувався виттям і задоволеним ревом хижаків, які відчули свободу.

Серед хаосу, що зацарював на галявині, єдиним острівцем спокою залишався маленький клаптик біля порталу, де завмерли шоковані побаченим зайчик разом мишеням і білченям.

Шум крил вивів зайчика зі стану трансу.

- Не зволікай, - підлетіла Сова та обвела крилом навколо себе. - Ти ж бачиш, що відбувається. А це лиш маленька частинка Темної пущі просочилася с того боку.