Початок Пошуку

Світло молодого місяця м'яко спадало на водну гладь лісового озера, схованого в тіні дерев. Нічну тишу порушувало лише тихе ухкання сов, які рано повернулися з навдивовижу вдалого полювання. У цей час окутаний сутінками й ілюзією безпеки ліс зовсім не спить. Усупереч різним думкам, ніч не безмовна, ніч - це час пробудження нічних створінь, тихих шерехів, м'якої ходи пазуристих лап, що терпляче вистежують свою необачну здобич.

Та ця ніч була особливою. Ліс завмер: ні звуку, ні шарудіння. Здавалося, хтось викачав усе повітря. Світ немов застиг. Та ця безмовність була оманливою. Уже за мить роздалося ледь чутне шарудіння, і величезна чорна тінь промелькнула в колючих кущах, розтанувши в темряві. Не минуло й миті, як услід за своїм ватажком промчала зграя вовків.

Вона поспішала. І там, де пролягав її шлях, завмирали від страху маленькі звірята, що йшли в центр Лісу, незважаючи на глибоку ніч.

Це була ніч початку Пошуку…

Подолавши останні метри, вовки зупинилися перед входом на величезну галявину, де вже зібралися сотні звірів. Окинувши присутніх господарським оком, Вовк перший зробив крок на галявину. За ним, вишкіривши ікла на тих, хто посмів підійти заблизько до ватажка зграї, рухалася його свита.

- Як завжди зі своїми поплічниками, Ікланю, - пролунало поряд. Розштовхуючи зівак назустріч Вовку виступив величезний бурий Ведмідь.

- Бачу, ти теж тут. Гадаєш, що встигнеш, Топтуне? - з усмішкою відповів ватажок зграї й мимоходом відштовхнув білченя зі свого шляху, навіть не обернувши голову до свого співрозмовника.

- Крісло бажань буде моїм, - люто проревів Ведмідь і ледь не розчавивши мишенят, що проходили повз, він кинувся до каменю, який виднів у центрі галявини.

- Реви, реви, старий вороже, - ледь чутно промовив Іклань та вже було попрямував за Ведмедем, як раптом різко зупинився та покликав до себе одного зі зграї, поглянувши в бік Топтуна.

- Знайти та привести до мене Прониру, негайно! У мене є для нього робота.

- Буде зроблено, ватажку, - схиливши голову й віддано поглянувши в очі Вовку, промовив член зграї.

Маленькі звірята, що спостерігали за зустріччю давніх ворогів, лишень встигли полегшено зітхнути, як із сусідньої гілки пролунало тріумфаторське каркання й на галявину приземлилися десятки ворон.

- Дякую, мої друзі, я вас не підведу, - поважно виступила вперед чорна мов смола Ворона. Відстовбурчивши пір'я й розпроставши крила, вона злетіла в повітря, покружляла над галявиною й приземлилася поряд із Топтуном, що нетерпляче переступав із лапи на лапу.

- Гадаєш, цього разу тобі посміхнеться доля? - намагаючись не дивитися в бік свого співрозмовника, прокаркала птаха.

- Не накаркала б ти, Мгла, - пробурмотав ведмідь і обережно схрестив лапи за спиною, намагаючись приховати це від птахи.

Від очей Ворони не сховався рух Топтуна, вона лише єхидно прокаркала, а її каркання підхопили й усі інші ворони, влаштувавши на галявині гучний концерт.

Коли ґвалт птахів трохи стих, до звірів, що завмерли поруч із каменем, підійшов Вовк. Якщо раніше його супроводжувала зграя поплічників, то тепер із ним був лише Єнот, що хитро зиркав із боку в бік.

- Не заважаю? - Іклань сперся на камінь і покликав Прониру, клацнувши пальцями. Єнот, який із замилуванням дивився на вовка, уже було хотів сказати йому черговий комплімент, як раптом на галявині пролунав передзвін дзвіночків.

Наче за помахом чарівної палички на галявині замовкли всі звуки, а погляди присутніх були приковані до невисокої постаті, що була з ніг до голови вкрита сірим балахоном.

- Хранитель пам'яті. Тихо, це він, - прошелестіло в натовпі. Постать без поспіху рухалася до центру, не помічаючи шепоту й спираючись на вузлувату палицю. Підійшовши до каменю, вона зробила крок уперед і піднявши руку вгору, закликала всіх до тиші. Переконавшись, що всю увагу прикуто до неї, постать заговорила:

- Сотні років тому в нашому лісі, - пронизав тишу старечий, але сповнений внутрішньої сили голос, - з'явилося Крісло Бажань. Протягом усіх цих років лише небагатьом вдавалося знайти його. За розповідями цих сміливців, дорога до нього небезпечна, і не кожен зможе ступити на Опівнічну стежину, що й казати про подорож у Темну пущу. За традицією, я тричі запитаю, хто готовий почати Пошук. 

- Першими повинні відгукнутися ті, що готові почати Пошук за правом сили. Далі ті, кого підтримає більшість на галявині. У третій і останній раз до Пошуку зможуть приєднатися добровільно та за покликом серця. Та знайте: якщо ступити на Опівнічну стежину, шляху назад уже не буде. Тому добряче подумайте, чи готові ви ризикнути всім.

Не встигли відлунати останні слова, як на галявині зацарював неймовірний ґвалт і страшенний хаос. Усі сперечалися між собою. Маленькі звірята намагалися щось розповісти великим, але ті їх демонстративно не слухали. Ця вакханалія тривала ще кілька хвилин, після чого Хранитель пам'яті знову підняв руку, закликаючи до тиші. Та всі були настільки зайняті своїми суперечками, що ніхто не звернув на нього уваги.

Побачивши, що хаос набирає оборотів, постать різко розвела руки в сторону. Не встигли вражені звірі кліпнути, як примарне мереживо огорнуло всіх присутніх на галявині.

Хранитель мовчки поглянув на звірів, злегка кивнув, а тоді продовжив: