Порожнеча... Здавалось, час тут сповільнився, і ніщо не може змінити усталений порядок. Як раптом щось невловимо змінилося і наче роблячи величезну послугу, простір завирував, неохоче приймаючи майбутні зміни.
Невеличкий сріблястий промінь, що пронісся всередині простору із неймовірною швидкістю, раптово зупинився, щоб уже за мить перетворитися в яскраву й сліпучу зірочку. З кожною секундою вона збільшувалася в розмірі, заповнюючи собою все навколо, а завмерлий час невпевнено, наче вагаючись, зробив перші боязкі кроки.
Порожнеча захвилювалася й невдоволено сколихнулася, але не в силі протистояти сріблястому сяйву, почала зменшуватися й уже за мить про неї нагадував лише легкий буркотливий відгомін.
У той момент, коли зникла порожнеча, Зайка на підвіконні, розплющив оченята, які засяяли сріблом. Невпевнено піднявшись на лапки, він покрутив головою в сторони, аж раптом його увагу привернуло ляскання крил за вікном.
Наблизившись до скла, зайчик відчув на собі пильний погляд, що був спрямований на нього крізь густе листя дерева неподалік. Відчинивши вікно, він поглянув в бік притихлого нічного гостя й промовив, намагаючись не переходити на крик:
- Хто тут? Чому не показуєшся?
У відповідь почувся лише легкий скрип дитячої гойдалки, яку розхитував вітер. Повторивши своє запитання ще раз, іграшка, що ожила виглянула з вікна, але так і не розгледіла джерела звуку, що її відволік.
- Мабуть, здалося, - пробурмотів зайчик. Та щойно він почав зачиняти вікно, як згори на нього впала величезна тінь. За мить його плечі пронизав біль від гострих кігтів, що вп’ялися в них.
- Попався, кар. Погляньмо, що ж ти зажадав в Зірки бажань, - заголосила чорна мов смола ворона, міцно втримуючи ошелешеного від несподіванки Зайку.
- Зізнавайся, чого мовчиш? - на цих словах ворона ще міцніше стиснула кігті, не залишаючи йому й найменшої можливості поворухнутися.
- Я не розумію, про що ти, - крізь біль промовив зайчик.
- Не жартуй зі мною, кар. Я все бачила. Сріблястий промінь, ти на підвіконні й далі спалах. Не хочеш, кар, по-доброму...
Зайка, що вже приготувався до нового спалаху болю, раптом почув, як згори пролунав різкий зойк, і раптом ворона його відпустила.
Коли до зіткнення залишилося зовсім мало, його підхопили міцні кігті й підняли в темне небо.
Піднявши голову вгору, зайчик побачив, що його несподіваним рятівником виявилася величезна сова. Зустрівшись із мудрим поглядом, що немов заглядав прямісінько в душу, намагаючись втримати тремтіння в голосі, він тихо запитав.
- Якщо вам не складно, чи не могли б ви відпустити мене на землю чи вже розповісти, що відбувається?
Хмикнувши, Сова різко зробила піке вниз і м'яко поставила зайчика біля підніжжя дерева, поміж листям якого він ще недавно безуспішно намагався розгледіти свого нічного гостя.
- То це були ви, - вражено промовив Зайка.
- Я, я, - підсміюючись, відповіла Сова й серйозно поглянула на свого співрозмовника.
- Тепер ти скажи, як так сталося, що зірка бажань виконала бажання іграшки?
- Яка зірка? Я й себе пам'ятаю лише кілька хвилин.
- То це був не ти? -зойкнула Сова. - А як же ж це???
- Лана! - раптом вражено вигукнув зайчик.
- Яка ще Лана?
- Це моя подруга, - дивуючись саме собі, промовив Зайка. Сказавши це, він раптом засяяв й на кілька митей завмер. Коли сяяння згасло, Мудра Сова помітила, як в очах її супутника щось невловимо змінилося. Якщо раніше вони були по-дитячому наївними, то зараз стали глибшими з ледь помітною тінню прихованої печалі.
- Я згадав, - повернулося він до Сови. - Я мушу повернутися до неї, її Бажання має бути виконано.
Не оглядаючись, зайчик рушив в напрямку багатоповерхового будинку, та раптом почув:
- А що вона забажала?
- Знайти справжніх друзів, - зайчик на мить завмер.
- І ти гадаєш, що воно збулося?
- Але ж...
- Вона хотіла знайти друзів, які будуть поряд із нею завжди, а не іграшку, яка оживає вночі, коли вона вже спить, - безжалісно промовила Сова. - Якщо ти її друг і хочеш допомогти їй, то є лиш один спосіб.
- Який? – Зайка вхопився за ці слова як за соломинку.
- Знайти Крісло бажань, - зважено промовила Сова й ледь чутно додала, - може цього разу в нас і буде шанс!
- Крісло бажань? Що це таке? - запитав зайчик підійшовши до Сови.
На мить замислившись, вона почала розповідати...
«Колись чарівний світ і світ людей були одним цілим. Там магічні істоти й люди жили в розумінні та гармонії, але одного разу з небосхилу зірвалася зірочка, спалахнувши яскравіше, ніж інші. Накресливши в небі яскраві доріжку, вона потонула в тумані. У цей час кілька казкових істот, що спостерігали за небом зі своїми друзями-людьми, вирішили поглянути на місце її падіння. Вирушивши на пошуки, вони знайшли величне Крісло, що відливало сріблом...
- Зараз уже ніхто точно не знає, що там сталося між друзями, але в той вечір магічний світ відгородився від світу людей Туманною пеленою.
На цих словах Сова продовжила з прихованим сумом:
- І якщо ми, казкові істоти, можемо її перетинати, то людям вхід у наш світ тепер заборонений.
- А що сталося з тими, хто знайшов Крісло бажань? І чому його потрібно знайти?
Розпроставши крила, Мудра Сова поглянула на заціпенілого від цікавості зайчика та приглушеним до зловісного шепоту голосом загадково виголосила:
- Виконавши бажання, Крісло зникло. Проте раз на століття Зірка бажань яскравим розчерком проноситься небосхилом, щоб потім зникнути в мряці Темної пущі. За легендою, там знову з'являється Крісло бажань, а той, хто до нього добереться, зможе загадати своє найзаповітніше бажання, яке обов'язково збудеться. Утім шлях до Темної пущі дуже небезпечний. За весь час лише кілька претендентів зуміли дістатися Крісла, - тяжко зітхнула Сова. - Та й бажання їхні щоразу приносили все більше нещасть мешканцям казкового Лісу.