Розділ 3. "Сум'яття"

Я досі не можу зрозуміти, як це сталося. Все було в пітьмі. Я було в порожнечі. Мене душили, я хотіла взяти одну краплю повітря. Мені вдалося, але мені не вистачало...
А потім я бачу, мене прив'язують. Кого прив'язують? Взагалі хто я, чи я це зараз? Здавалась вічність пройшла коли, я була, я не знаю, де. Мене тепер не душить...
Тільки-но це сказала, починає знову душити я повертаюсь знову порожнечу, але не майже, вона не була вже такою порожнечею, я бачила кольори, найбільш - червоний.
...
Як це все почалося? Відколи я була в цій порожнечі?
Чи шукали мене... Батьки? Сиджу я в чужому домі. Мені ніби вже легше, той лікар дав мені ліки.
Невже, я піддалась цій хворобі. Батьки, я думаю, чи вони були правда готові вбити мене. Звісно ж, якщо їм всерівно на думку дочки, її бажання. Чого вони мають переживати, якщо я помру? Пх...
І тепер той Ераст, він пішов. Він мене дратує, ні я його боюся. Цей мисливець збирався мене вбити! 
Його погляд... Ні не був переповнений ненавистю, цей погляд був байдужим.
Я мушу тут жити весь цей час? Вони мене не заберуть, їм правда всерівно?
...
Промені сонця освітлюють вузькими смужками кімнату.
-Алло, мг... Зрозумів... добре, я вирушаю. - голос Ераста чується з гостинної.
Після цього чуються пару шагів в бік кімнати.
-Так, вставай. Ми йдемо до Багрія. Лікаря.
-Що? Ви так різко зайшли в кімнату - похмуро відповіла Юстина з пантелику. Їй було не приємно, коли людина, без стуку входе в кімнату.
-Немає часу... В мене були інші плани, але... Тц -з роздратуванням каже він - Невідкладна робота появилась.
-Вбити вампіра...? Така робота в тебе, так же? - Його лице нічого не виражало, а потім сказав, незважаючи на її слова.
-Ходім, тобі він і дасть кров і поснідаєш.
...
Ранок, сонце тільки вийшло за горизонт.
-Дві пари кинджалів, одна запасна... І шприц з колбою. Все є ...
А тут же видніється опонент... жертва, краще сказати. Бо вони такі безпомощні, коли доходить до того, коли їм немає де брати крові, вони забираються тоді, душить спрага...
-Це буде не тяжко
...
-Кхш-кхпх-Кґах - сповзаючи по стінці Ераст закашлюєть, намагаючись взяти повітря- Кх... Ні, я більшу не можу, так. Мені треба... - він  бере з сумки колбочку якоїсь речовини. І випиває її - Чорт. Тепер має стати легше...