Розділ 2. "Ласкаво просимо у домівку"

Будинок, він виявився неподалік від самого штабу, там де Ераст працює. Один поверховий будинок, звичайний, як і всі інші навкола.
-Це мій будинок - сказав Ераст
-Твій будинок? Я думала, що мене запхнуть в якусь клітки і триматимуть довічно... - каже Юстина, дивлячись на цей будинок, а потім погляд переходить на Ераста.
-Ну ж, твої показники на диво нормальні, тому  вирішили, щоб ти жила в мене, це буде краще для слідкування за тобою і щоб це невиглядало, ніби ми тебе тримаємо, як преступницю. - сказав Ераст, ніби йому на це все байдуже
-Це всеодно дивно, я буду жити в тебе?! І ти правда думаєш, що це краще? Що я буду жити в тебе, це всеодно буде відчуватися, як в клітці. - каже Юстина з роздратуванням
-Ніби я цьому радий. І це не моя думка про це, вони так захотіли, і так вони сказали. - відповів Ераст
Вони зайшли в будинок. Всередині все виглядає, так акуратно, затишно, ніби тут живе ціла сім'я.
-Я не думала, що в тебе є будинок, ти до того ж ще неповнолітній? Батьки дали тобі? Я думала, що в того хто працює на мисливців, є такі батьки, які можуть дати цілий будинок? Зазвичай ті хто бідні починають працювати мисливцями, із-за безвиходності. Чи ти з батьками живеш, але тоді б було б дуже дивно, що я-... - недоказала Юстина
І тут же її переживає її Ераст, настромивши клинок біля її шиї. Хоч вони двоє знають, що вони один одного не можуть ранити - Забагато думаєш і не про те, що потрібно... Ти досить нахабна, вампір. Але я тобі скажу, що успадкував цей будинок від давно мертвих батьків, яким не пощастило довго прожити, як іншим. І зразу ж відповім на випливаюче наступне питання. Мій опікун зараз Багрій, якого ми раніше позустрічали. Він достатньо поганий опікун, але дозволив жити мені в своєму законному будинку, коли мені виповнилось 15 - Одразу ж забирає клинок від її горла.
-Вибач... Я не подумала, дуже сильно вибач... - шоком відповіла та з великою провиною, за те що вона сказала.
-Та нічого, не звикати. Таке всюди чув. Може це звичні повадки для вампірів, тому все нормально. І до того ж, я сам не святий, вибачай - він дивиться на клинок. - Ти була права раніше, що ти будеш жити, так ніби в тюрмі. Я покажу, де ти будеш спати.
Вони заходять в кімнату. Це кімната невеличка в неї майже нічого немає. Тільки ліжко, столик з зеркалом та більше нічого.
-Зараз я ліжко підготую. - каже Ераст, поки застелю ліжко новою постільної білизною
-Для чого тобі кайдани? - з переживанням запитує Юстина
-Це елементарно. Знаю це буде неприємно, але я буду приковувати тебе до ліжка на ніч. Це для того, щоб якщо пішло б не так в ночі. Ну напади агресії, чи чогось таке. Щоб ти нікого не повбивала і залишалась тут, та те щоб ти сама себе непошкодила. - відповів Ераст.
-А де ти будеш спати? - запитує Юстина
-Я буду спати в сусідній кімнаті, моїх батьків. А зараз ти будеш спати в моїй кімнаті. - відповів Ераст з таким поглядом, яким він завжди намагається казати. Але досі видно, що він не відійшов від минулої розмови.

-Йдем повечеряти, треба щось тай їсти. Будуть макарони, ти ж не проти? - це було риторичне питання, звичайноже вона буде. Він виходить з кімнати та біля дверей каже: - Я думаю, що ти повернешся додому трохи більше за пів року, але небільше за рік. Ти достатньо сильна, ти витримаєш.