Кровосьорб

— Що ти робиш? А-ну виплюнь. Яка гидота! — верещав Ігор і видирав курку, що дриґалася, з рук дівчини.

— Ти ж не хочеш мене перетворювати на вампірицю, то я шукаю інші шляхи! Віддай! — вона смикнула курку на себе, та Ігор виявився сильнішим. А кров, що бризкала з курячої шиї, продовжувала заляпувати все навкруги.

— Ти що, знову рилася в моїй труні?! — Ігор Кровосьорб страшенно не любив, коли чіпали його речі, які він віками зберігав у своєму двомісному саркофазі, що отримав на подарунок від батьків на своє сторіччя.

Схопив книгу з древніми закляттями, розгорнуту на тринадцятій сторінці, з пенька, на якому щойно його дівчина відрубала голову курці і задрипала кров’ю цінні сторінки.

— Ну чого ти злишся? — замурзана кучерявка пригорнулася до Ігора, заглядаючи що ж він там такого побачив у тій книзі, — О-о-о, так вона значно більш вампірською виглядає.

Ігор Кровосьорб сердито глипнув на Світлану.

— Ти нічого не розумієш про вампірів. Це тобі не іграшки. Назад вороття немає!

— То розкажи, — вона розтягнула замазані в курячу кров губи на все лице, — Мені все цікаво!

— То ти спитай, що тебе найбільше цікавить? 

Світлана почухала підборіддя, роздумуючи над питанням. Потім підняла вказівний палець догори, мабуть її геніальний мозок осяяло ну дуже важливим питанням. Вона витягнула голову, змушуючи Ігора пригнутися і тихим шепотом на вушко задала своє питання:

— Скажи, а вампіри тойво… кхм-кхм… какають?

Реакція «рука-лице» не примусила на себе довго чекати.

— Бляха, з цілої купи невідомої тобі інформації тебе цікавить саме це?! Нагадай, будь ласка, за що я тебе покохав?

— То як? Какають чи ні? — вперто вимагала відповіді на своє питання Світлана, злегка насупивши брови.

— Ні, — відповів Ігор, закотивши очі, — Ми ж не їмо.

— Фух, — видихнула дівчина, — А то як уявлю, що…

— Досить уявляти, — перебив Ігор, виставивши руку вперед, і поморщився. Мабуть сам почав малювати картинку в уяві. — Я сам тобі розкажу найголовніше. По-перше, вдень доведеться спати у труні, — почав перераховувати Ігор, піддавшись натиску дівчини. Вони разом вже кілька років і Світлана активно натякає, що час переходити до наступного етапу — одружуватися.

— Люблю спати вдень, — Світлана замріяно примружила очі і уявила як вона прекрасно спить у труні, така красива, в чорному пеньюарі, коли всі інші гарують на роботі.

— Ти не зможеш чепуритися перед дзеркалом, це по-друге, — загнув другий палець Ігор.

— Чого це? — здивувалась Світлана, розтуливши очі так, що здавалось очні яблука зараз повикочуються зовсім.

— Бо ти там не відображатимешся, — дратувався Ігор, поправляючи свого парадного плаща.

— А-а-а, — протягнула Світлана і на мить замислилась, — Тоді я так навчуся, навпомацки.

Вона закривавленою рукою прибрала кучері з обличчя, сплюнула пір’я, що застрягло поміж зубів, поправила зачіску. В результаті ще більше замастилася і розмазала кров навколо рота. Ігор усміхнувся.

— Поки що в тебе погано виходить.

— Що там далі я маю знати про вампірське життя, щоб передумати? — Світлана вперла руки в боки, вимагаючи негайних відповідей.

— По-третє, — продовжив Ігор, поблажливо глянувши на Світлану, — Ти не зможеш померти.

— Мені підходить, — вона зухвало підвела підборіддя.

— Але є кілька пересторог. Сонце буде пропікати твоє тіло до кісток, поки ти не згинеш в сонячних променях. І ще не варто забувати про осиковий кілок. — нагадав Ігор.

— У мене й так ніжна шкіра, яка миттю обгорає на сонці, тож я стараюся його уникати. А про інше я й так знала, з книг — вона кивнула головою, вказуючи на древню палітурку.

— Ще треба прискіпливо обирати, чию кров збираєшся випити, — Ігор поморщив носа від спогадів, — А то буде, як у мене — випив крові Толіка-алкоголіка, потім такий бодун був на вечір, б-р-р. Ще й голова боліла, а я вже за сотні років забув, як то… А, і сушняк страшенний. Цілого кабана випив, аби втамувати.

— То ж можна курячу пити. Ти ж бачив, скільки бройлерів у матінки — наша кров, а їй м'ясо. Ти, до речі, так і не дав мені нормально розкуштувати тієї крові. Віддай курку сюди, — Світланка зробила ще одну спробу відібрати курку в Ігора. Курка вже не пручалася, Ігор теж.

Світлана присмокталася до того місця, де ще недавно була голова у курки і голосно сьорбнула.

— Ти ж мені вічність будеш мізки виїдати, — зітхнув Ігор, вдаривши себе рукою по лобі, від чого пасмо його прилизаного чубчика вибилося з зачіски.

— Ні, то зомбі мізки їдять, — Світлана витерла рукавом кров, що розмазалася навколо рота, і знову кивнула в напрямку древньої книги, — Я ж кажу, читала.

Ігор підкотив очі під лоба: «Нестерпне дівчисько, і пре як танк. Але ж люблю її, заразу».

— Неуважно ти читала, — Ігор відкрив ту саму тринадцяту сторінку і тицьнув пальцем, — «кров можна пити будь-якої живої істоти», а далі дрібним шрифтом «окрім курячої, бо мізки всохнуть і стануть, як у курки».