ІІІ. Нарада трьох

— Отже?.. — відлунням прокотився владний голос Сірі. Вона тримала в руках зелений конверт, перечитуючи лист знову й знову, щоб нічого не пропустити. Жінка сиділа в таємній залі, де замість стін були двері, обвиті щільним плющем. Розповідали, що кілька століть тому відомий архітектор був закоханий у даронаслідницю Рослин і побудував для неї сім веж із таємними ходами. На її прохання він створив зали, що не мали стін: вони складалися лише з дверей. Застосовуючи магію, даронаслідниця могла обплести всі проходи плющем, залишаючи відкритими лише потрібні, і покинути замок непоміченою.

— Королева Шарлотта наказала ще пильніше стежити за землями буревійників. Я наказав нашій людині триматися ближче до Федделя. Їхні землі скоро зовсім перестануть давати врожай, тож вони будуть змушені шукати вихід. Королева вважає, що краще вчасно прийти на допомогу, заручившись їхньою підтримкою на Лілейному балі, — Годрі, не кліпаючи, прямо дивився на пані Сірі. Він ніколи не боявся її, навпаки — відчував глибоку повагу й трепет.

— Надішлемо їм подарунок?

— Хороша ідея. Феддель мав би оцінити кілька возів зерна та овочів, — Годрі записав щось на пергаменті. — Коли відправляти?

— Наступного тижня. Спочатку проведемо загальну нараду. Підготуй кілька залів: нехай той, хто нас зраджує, ніколи не знає напевне, де ми збираємося. Щоразу повідомляй радникам про місце прямо перед початком. І ще, — Сірі звузила очі, — всі, хто нишпорить біля ходів королеви — можливі прихвосні Стихійників. Вбивати на місці. Якщо зможете затримати когось живим — ведіть у підземелля.

Годрі вклонився, але залишився на місці. Жінка пильно глянула на нього. Що ще?

— Стихійники? — здивовано промовила Сірі. Годрі кивнув. — Невже вони зробили хід?

— Джофе надіслав Розалії лист і кулон. Ми не змогли добре роздивитися подарунок, однак впевнені, що це магія Стихій. Дівчина не любить, коли ми просимо її розкривати листи при нас, — він зиркнув на Сірі, — тож ми спостерігатимемо за нею здалеку.

— Принесли його сюди?

Чоловік наблизився, витягуючи золотавий конверт із дублета. Сірі взяла його, і рослини в кімнаті тихенько зашелестіли. Мітки на її тілі зблиснули синім, зчитуючи небезпеку й огиду. Вона погладила конверт, намацавши маленьку випуклість. Кулон. Від нього віяло магією, але, наскільки відчувала Сірі — безпечною. Вона хмикнула.

— Гарні прийоми для шлюбних ігор, — жінка злегка усміхнулася. — Глянемо, чи оцінить Розалія такий жест. Заклич сюди Радріка.

Вона простягнула золотавий лист назад, про щось замислившись. За кілька хвилин у залу постукали.

— Заходь, Радріку.

Помірною ходою ввійшов темноволосий юнак. Його погляд зупинився на постаті жінки, яка повільно походжала залою.

— Пані Сірі, радий вас бачити, — мелодійним голосом промовив він. Сірі підвела очі на нього, на кілька секунд завагавшись. Він що, змінив зачіску?

— Радріку, ти нічого не хочеш мені розповісти? — суворо спитала Сірі. Вона очікувально дивилася на нього, поки на обличчі юнака розквітала посмішка.

— Тільки те, як чудово ви виглядаєте, — підмигнув Радрік, легко вклонившись. Жінка задоволено пирхнула і, розсунувши магією гілочки плюща, дістала зі схованки сувій.

— Ти змінив зачіску? — почувся шурхіт пергаменту. Тітка вивчала новий звіт шпигунів.

— Трохи відростив шевелюру. Кучері більше подобаються дівчатам, — так само спокійно відповів Радрік. Сірі перечитала рукопис і передала його юнакові. Не видавши здивування, той швидко пробігся очима по тексту. — Грабунки біля мису, спалення кількох будинків. Вбивство жінки рибальським дротом... — Радрік підвів погляд. — У нас завелися нові щури.

— Як думаєш, звідки вони цього разу?

— Або буревійники — через їхню любов до рибальського приладдя, або Стихійники, які хочуть їх підставити. Дуже вчасно, враховуючи, що буревійники й так ледь справляються. Вони на межі зникнення.

— Отже, Стихійники... — Сірі відвернулася, роздратовано потираючи скроню. — Вони надіслали Розалії кулон.

— Сподіваюся, не отруйний? — примружився Радрік, поправляючи м'які кучері. Оце самозакоханий нарцис! Хлопець розглядав плющ, який рухався стіною, наче жива істота. Сірі повільно обернулася до нього.

— От і довідаєшся. Вона незабаром відкриватиме пакунок — запитаєш, що там було. Годрі, звісно, міг би підіслати шпигунів, але мені набридли ці ігри в «дочки-матері». Вона вже доросла, за два сезони обиратиме нареченого. Досить оберігати її делікатну високість, — серйозніше додала Сірі. — Нехай розпочинає свій політичний шлях.

У Радріка сіпнулася рука.

— Що, вважаєш — зарано? — пирхнула жінка, а її мітки небезпечно засвітилися червоним. — До неї з дитинства підсилають убивць, на сім’ю було скоєно замах. Я розумію її тугу за батьком і біль через хворобу матері, але досить. Я не вічна — як і Годрі, як і ти. Себастьян не зможе все життя бути поруч, а Шарлотта має свою сім'ю. Незабаром Лілейний бал, і ми можемо банально не встигнути. І що тоді?

Мітки на її тілі спалахнули криваво-багряним, а троянда на шкірі зашипіла. Плющ почав повільно спускатися до Радріка, закручуючись навколо його ніг. Юнак навіть не напружуючись продовжував гладити кучері з виглядом крайньої нудьги.

— Я завжди буду поруч. Я обіцяв.

— Ти не зможеш повстати з мертвих, хоч як би тобі того хотілося. Ми готували її до цього все життя, однак, — Сірі розчаровано зітхнула, — надто сильно оберігали. Думаю, ми невдовзі скористаємося планом Годрі.