VII. Кулон з зірками

— Один, два, три, один, два, три, — відбивався чоловічий голос відлунням у Світанковій залі. Погода сьогодні була просто жахливою: ранковий холодний дощ повністю зруйнував плани піти в місто. Тож Розалія відточувала правильний ритм танцю зі своїм учителем. Його методика проста: вона танцювала, уявляючи «партнера». Тобто, сама. Ну чому моя двоюрідна сестра не могла постійно відвідувати нас? Я би точно тішилась присутності моєї сонячної Сівілли!

Чоловік голосно закашляв, відволікаючи Розалію від думок. Дівчина стрепенулася, згадуючи, де вона перебуває, і зупинилася. Звела очі й зустрілася поглядом із високим чорноволосим чоловіком у костюмі. Він елегантно підняв руку, зупиняючи скрипаля.

— Розаліє, необхідно рухатися трохи швидше. Ти ж тренуєшся з пані Сірі, тож у тебе достатньо розвинена координація та спритність. Ну ж бо, спробуймо ще раз!

Учитель Фіо кивнув скрипалеві, і мелодія знову зазвучала. Дівчина намагалася швидко переставляти ноги, однак її темп дедалі більше збивався. Взуття — туфлі на невеликих підборах — було, як вважала Розалія, справжньою тортурою для леді. Вона ненавиділа їх. Вже краще зняти їх і викинути геть, показавши Фіо, що вона може витанцьовувати будь-який ритм, просто без цього... жахливого взуття.

Скривившись, дівчина продовжила танець. За кілька секунд Фіо опинився поруч і підхопив її за руку. Він поклав долоню на талію, іншою перехопив руку Розалії і повів її за собою. Ритм вирівнявся. Скрипаль, побачивши цю картину, усміхнувся.

— У вас усе завжди так добре виходить, — буркнула Розалія, смикаючи сукню донизу. Вона була занадто пишною і постійно плуталася в ногах.

— Колись ми повернемося до цієї теми, а поки — ще одне коло у швидкому темпі, і я відпущу тебе.

Дівчина кивнула, вирівнявши спину. Спина боліла, а ще дужче боліли пальці ніг. Але що поробиш — за два сезони Лілейний бал, а там ти точно не танцюватимеш босою.

Фіо вів її, дотримуючись ритму та чіткості рухів так, ніби від цього залежало життя. Коли він танцював, його очі сяяли щастям, а ноги ледь торкалися землі; здавалося, насолода підіймала його в повітря. Разом вони утворювали гарну пару. Розалія не боялася впасти чи ступити не туди — вона вже звикла до його темпу. Але з іншими кавалерами виходило набагато гірше: з Радріком вона одного разу ледь не влетіла в стіну, а про кількість мозолів після уроків годі й казати.

— Добре. Вже виходить... краще. Підійди до шевця, хай змінить висоту підборів.

— Він їх прибере? — очі дівчини засяяли надією.

— Ні. Хай зробить підбори вищими, а саму передню частину — розширить, — суворо промовив Фіо.

Розалія опустила голову і почалапала геть зі Світанкової зали. Шкода, що це взуття не можна просто викинути й ніколи більше не повертатися на танці.

Двері зачинилися, і дівчина роздратовано кинула туфлі просто посеред коридору. Вона знала, що так робити негарно і прибиратиме Себастьян, але жбурнути їх об стіну було маленьким задоволенням після уроку. На пальцях красувалися нові мозолі, стерті до крові. Надворі повільно темніло.

У своїх покоях дівчина дістала заспокійливе з шухляди, ненароком зачепивши золотавий лист. Лір, Лір... треба прочитати й відписати.

— І знову мені треба писати відповідь. Знову робити вигляд, що мені цікавий цей Джофе, — прошипіла вона.

Дівчина все ж дістала золотий конверт із печаткою сонця. Лист від даронаслідника Стихій — Джофе Етера. Вони листувалися відтоді, як родина Розалії повідомила всім іншим про підготовку до Лілейного балу. Вже пів року вона щотижня пише листи хлопцеві, на п’ять років старшому за неї. Хлопцеві, якого вона жодного разу не бачила. Але ймовірність вийти за нього заміж була дуже високою. Розпечатуючи конверт, дівчина ненароком шарпнула його і почула звук, ніби щось упало. Вона уважно оглянула підлогу і знайшла чорний кулон на червоній стрічці, на якій були вишиті троянди. Дівчина так і залишила кулон на підлозі, побоюючись його, і почала читати.

«Вітаю, Розаліє!

Нещодавно я почув новини про зрадників. Мені дуже шкода, що так сталося — постраждала невинна родина. Сподіваюся, зрадників справедливо покарано, і у вашому краї запанує рівновага.

Батьки при доброму здоров'ї, брат та сестра щодня питають про Лілейний бал. Ти б чула Віель! Вона вже перебирає сукні, хоча всі чудово розуміють, що вона ще встигне підрости до того часу. Віель також питала, чи вже відомо, у яких кольорах пройде бал? Моя сестра очікує, що стане справжньою зірочкою свята, і мріє про прекрасного принца. А їй всього-то тринадцять!

Та не тільки вона так сильно захопилася ідеєю балу. Наша імперія з нетерпінням чекає на близьке знайомство з тобою, прекрасна Розаліє. Надсилаю тобі кулон — маленьку згадку моєї душі про тебе.

Ваш, даронаслідник імперії Стихій

Джофе Етер».

Дівчина потерла переносицю й відкинулася на спинку крісла. Рододендрони в кімнаті зашелестіли, а її мітки засвітилися легким синім кольором і почали неприємно пекти. Відчуття небезпеки й страху... Про що говорив Джофе? Знову зрадники? Невже почались ще більші заворушення в країні, а вона про це не знає?

Тітка Сі останні рази уникала брати племінницю з собою на Раду. Щось було не так. А можливо, Джофе спеціально так написав, щоб дівчина перестала довіряти тітці?

Вона відкинула лист і нахилилася до кулона. Акуратно взяла його пальцями, наче це була змія, і одягнула на шию. Тітка б не рекомендувала цього робити, але Розалія була впевнена, що це просто прикраса.

Навколо неї утворилася хмарка зірок, які повільно піднімалися до стелі. Танок срібнолицих покидав кімнату, а Розалія заворожено дивилася на одну з них — найяскравішу. Зірочка обкрутилася навколо дівчини й зникла вгорі. Це не були справжні зірки, лише маленькі краплинки води, що відблискували в світлі місяця. Але як же прекрасно виглядав цей танок!