VІI. Твої очі

Я чітко пам’ятаю, о котрій годині ти приходиш, щоб сісти біля берега. Я розглядаю твій улюблений шлях до берега й бачу, як ти повільно спускаєшся з вершини. За тобою плететься твій слуга Себастьян — тихо й безшумно, опустивши голову, щоб у разі чого першим захистити тебе. 

Як тільки отримаю тебе за дружину, я заміню цього нещасного старого на іншого слугу — більш зговірливого і вірного. Мені, звісно. Я хочу знати, де ти, з ким ти і навіть про що думаєш. Твоя голівонька має бути зайнята тільки мною. І тільки.

Сукня вільно спадає униз, і мій погляд мимоволі затримується на твоїй оголеній гомілці. Тільки ти носиш такі плаття...

Корсет, кріпко стискаючи твої легені, врізається в молочну шкіру. Трохи спущені рукави — але ти, тільки ти, носиш сукню без пишноти унизу. Низ плаття розрізаний і кілька лент закручується навколо твоєї гомілки, ніби змія, туго обкрутивши стопу. Чому ти носиш його саме так?..

Базар. Гомін, брудні руки і запах томатів. Десь збоку, в сараї, він чекав на пана. Врешті-решт пан прийшов. Стукіт каблуків, чорний костюм, капелюх. Він пахне смертю.

Юнак у капелюсі жадібно облизнувся, побачивши мішечок, і, широко розкривши очі, почав говорити:

— Д-д-д-дві мон-н-нети, міс-с-стере.

— Це тобі, — чоловік зневажливо кинув монети в юнака так, що вони відскочили й впали в мул. — Де знаходиться решта ходів?

— П-п-під в-в-великим в-в-валуном, міс-с-стере, — юнак випростався і став говорити спокійніше. — Я відмітив на карті ходи і сам валун. Ось, — він протягнув скручений кусень паперу, стискаючи його з переживань сильніше. — Я с-сам кілька разів перевіряв перед тим, як віддати карту Вам, містере, — промовив гордо, піднявши голову і одночасно зустрівши злісний погляд «містера», після чого закашлявся.

— Де вона ще ходить? Бачив, можливо, щоб навідувалась до шпигунів?

— Н-н-ні, міс-с-стере. Тільки до своєї тітки і до лісу.

— Добре, — скривився чоловік, закидаючи мішечок у кишеню. — Наступного тижня, як завжди. Місце повідомлю згодом.

«Містер» прокрутився на каблуці чобіт і швидко покинув сарай. Юнак у солом’яному капелюсі кинувся збирати дві монети з болота, радіючи, що ввечері зможе випити. Він і далі буде приносити всі плітки і все, що побачив, про дівчину. Шкода її, звісно, але що поробиш — бізнес є бізнес..

Я хочу підійти до тебе, чарівна незнайомко. Вдихнути твій запах — він належить тільки мені. Я хочу торкнутися твоєї шиї, вдавлюючи фаланги пальців по ключиці; трохи відхилити рукави сукні й побачити твої живі мітки. Ти така прекрасна.

Це дивне плаття псує цілісність твого образу. Іноді хочеться взяти це плаття й викинути геть — воно зовсім несиметричне.

Я хочу обійняти тебе так міцно, щоб мої непотрібні кістки тріснули. Відчути твій радісний сміх, гладити твоє волосся. Я хочу сховати тебе від усього світу. Не тому, що світ поганий — а тому, що він не заслуговує на тебе.
Я готовий робити все, щоб ти була зі мною. Я чекатиму, нищитиму, палитиму — дозволяючи почуттям узяти гору наді мною.  

Нервово зминаю камінці в руці, рахуючи їх: рівно до ста, а після цього кину їх у воду й піду геть. Один, два, три… Ти знову піднімаєш голову, і рододендрони легко схиляються до тебе.

Чарівна. Неземна.

І не моя.