V. Ножі проти шипшини

Після довгого і виснажливого тренування Розалія покинула поле і, накульгуючи, зайшла у будинок. Піднялась до себе в кімнату — і на кілька хвилин дім наповнився тишею.

— Себастьяне, заклич Алію. Нехай принесе кілька нових суконь, — роздратовано пролунав голос Розалії в будинку. 

За кілька секунд двері тихо закрились, і зашелестіли кроки, означаючи, що Себастьян покинув коридор. Скрипнула секретна шкатулка, і звук виказував, що Розалія знову пила заспокійливе. Це вже входить у звичку, але так їй стає хоча б трохи легше.

Погляд зачепився за столик, на якому поблискував золотистий лист. Фу.

— Чортові шлюбні ігри, — скривилась Розалія, закидаючи той далеко в сховок столу. Лиш би не бачити.

Розалія підійшла до дзеркала і прискіпливо оглянула себе. Багато порізів по тілі від ножів і троянд, сховані мітки під пишними рукавами сукні. Сукня була брудною: весь низ спідниці пошарпаний, та й частина плаття узагалі була відсутньою або порваною.
Здавалось, ніби це чергове плаття у королівстві, однак навіть у Алії — її служниці — були кращі сукні. Розалія часто обмінювала свої сукні на Аліїні, адже це були більш вільні, легші в русі сукні, які дозволяли дійсно плавно рухатись.
Дійсно дозволяли вчитись бойовому мистецтву. Це були плаття свободи для Розалії.

Вперше, коли вона закликала до себе швачку, щоб обговорити «дещо інший варіант сукні», швачка через кілька хвилин вилетіла вся червона, як буряк, з широко відкритими очима.

— Себастьяне! Себастьяне, підійди сюди! — пролунав голос Розалії крізь прочинені двері, поки швачка забиралась геть, ледь не забувши свої інструменти.

Себастьян з поклоном зайшов у кімнату до Розалії й мовчки чекав, поки вона дивилась у вікно. Через кілька хвилин спокою і тиші Розалія все ж промовила:

— Закличеш швачку ще раз у четвер. А ще поклич сюди Алію — ми маємо помінятись сукнями.

Так почались обміни сукнями і створення нових суконь, які тільки ззовні виглядали пишними та довгими. Насправді ж сукні часто мали розрізи внизу у вигляді лент, які іноді закручувались навколо ніг дівчини. Коли вона приходила до тітки Сі на тренування, то знімала верхню спідницю і залишалась тільки у легкому корсеті та в спідниці, яка радше виглядала як чоловічі штани. Ці штани вільно обкручувались лентами навколо ніг, дозволяючи рухатись так, як того бажала дівчина.

Швачка не була в захваті від таких ідей, але все ж згодилась працювати. Однак її умови були прості — вона буде брати на викрійку тільки плаття Алії, адже їх можна було легко перешивати і не було необхідності вирізати дороговартісний декор.

Таким оригінальним способом Алія мала у гардеробі кілька просто божественних суконь, готуючись вдягнути їх на Лілейний бал. Вона сподівалась, що пані Розалія відпустить її хоча б на кілька хвилин на бал, щоб насолодитись барвами не через вікна або прохід для слуг, а як незамітна міщанка.

Минуло кілька годин за приміркою суконь. Розалія так і заснула в одному з крісел, недбало закинувши ногу на поруччя. Алія поправляла сукні, які висіли на вішаку, і, обернувшись, побачила сонну Розалію. Слуга ступила кілька кроків уперед, щоб розбудити молоду пані, однак побачила Себастьяна, який безмовно крутив головою, мовляв — не треба.

Тихо вийшовши, Алія понесла одну з суконь до швачки. Розалія проспала близько 14 годин.

Свіже повітря. Ліс. Тренування. Волосся скручене в тугу гульку.

– Знову повторювати ті дурні танці? – відмахнулась Розалія від стебла шипшини, яке от-от дісталось до її обличчя, – Я вже і так вивчила етикет, правильне написання листів та правила прийому гостей. Не вистачало ще знову згадувати ті вальси з їхніми різновидами. Ти хоч знаєш користь від витанцьовування па навколо руки хлопця, так, щоб від цього був вплив на цілу країну?

– А ще я знаю, як буде злитись твоя мати, якщо ти будеш проти, – запустила ще кілька стебел в свою племінницю тітка Сі. Вона сьогодні була у настрої, тож Розалія отримала повноцінне тренування з елементами кидання в обличчя (та й у ноги) стебла з шипами дикорослої квітки. 

Спочатку Розалія відбивалась від стебел за допомогою віток дерев, схиляючи їх і перехоплюючи чагарник. Та згодом дівчина зрозуміла, що вітки знаходяться занадто далекувато вгорі, щоб швидко відкидати стебла шипшини. Кілька разів шипшина ковзнула по обличчю дівчини, на додаток боляче дряпнувши по руці.

Кров стікала – але швидко запікалась, а розчервоніше обличчя Розалії показувало, що сьогодні вона точно буде спати, як убита.

– Я, – схопивши за руків'я меч, який Себастьян підкинув вгору до Розалії, – Не буду, – сердито прошипіла Розалія, відмахнулась клинком від ще одного стебла шипшини, яке ледь–ледь дотягнулось до ніг, – Іграшкою в руках чортових, – вдихнула різко й зробила розворот, присівши низько до землі, ухиляючись від ще одного величезного стебла шипшини, – Чортових, чортових, – сікла вона вістрям загостреного меча свого батька шипшину, яка далі наближалась до ніг, закручуючись навколо них, щоб потягнути її й підвісити до дерева, – Чортових чоловіків, чия доля залежить від дару!

– Он як заговорила, – засміялась тітка Сі, далі відпускаючи по кілька довгих стебел шипшини, закручуючи їх все ближче до ніг РозаліЇ, але робила вона це, явно кажучи, ліниво. Тітка Сірі перевершувала Розалію своїм даром у кілька разів – все це було щоденною практикою для тітки, тим часом як для Розалії – верх усіх вмінь, – А колись у дитинстві ти дууууже хотіла заміж, пам'ятаю, як скавуліла мамі, що теж хочеш мати свого Радріка, – засміялась тітка ще більше, стріляючи в Розалією останніми шипами. Розалія ще дужче схопила руків'я меча, стиснувши зі свієї сили до болі в пальцях, щоб відбити шипшину – ще трохи, і вона просто впаде від безсилля.