ІХ. Таємна нарада

Перестрибуючи кам'яні брили, Розалія наближалась до однієї з багатьох веж. Одна з них розташовувалась на віддалі від інших, повністю покрита великим шаром плюща. Вежі знаходились буквально за лісом, вони були частиною палацу Розену.

Наближаючись ближче, Розалія замітила рух плюща — він трохи відступив, відкривши зору дерев'яні двері. Ще трохи зачекавши, поки плющ дасть повністю відкрити двері, Розалія оглянулась востаннє на ліс — наче, ніхто не стежив за нею.

Відкриваючи двері й легко переступаючи поріг, полетіла вгору кам'яними сходами. Двері тут же закрились, заростаючи плющем.

Піднімаючись вузькими сходинками, Розалія час від часу мала відхиляти вбік плющ своїм даром.  Він заважав пройти дівчині — наче тонка павутинка, обкручував сходи. Рослина глибоко в'їлась в цю вежу, просто так не віддаючи свої секрети.

— Швидше, Розалія. Ти й так спізнилась на початок, — подаючи руку з-під ще однієї павутинки плюща, промовила тітка Сі.

— Я старалась чимшвидше. Але знову не розрахувала час на розкриття плюща. Мені здається, я ніколи не зможу його так розкривати, як ти, — сумно прошепотіла Розалія, прориваючись крізь ще один шар плюща. Підтягнувшись за рукою тітки Сі, гучно видихнула: решта проходу була відкритою, а плющ, тихо причаївшись, розлігся на стінах вежі.

Тітка Сірі уважно глянула на дівчину, не промовши ні слова: далі вони в тиші рухались вгору сходами, аж поки не дістались самого вершечку вежі. Кілька дерев'яних дверей відкрились зору Розалії, однак тільки одні двері були без густого шару плюща. Значить, сюди.

Тітка Сі пройшла першою. Вона взяла при вході в тунель свічку, розкидуючи далі плющ по стінам.

Чим ближче вони рухались до кінця тунелю, тим чіткіше чули голоси розмови. Плющ далі тихо розступався, шелестячи листочками, сповіщаючи прийшовших про близький кінець тунелю.

Тітка пропустила її першою. Розалія ближче підійшла до дерев'яних дверей, які були легко прикриті плющем. Ззовні ж дверей плющ не розступався, не пропускаючи нікого до таємного тунелю.

Тітка кивнула Розалії, а потім вийшла геть з тунелю, несучи свічку.

Розалія притулилась до стіни, прихиливши до себе стеблинку плюща. Він потягнувся до неї, утворюючи поручні й сидіння, щоб дівчина не стояла весь час прослуховуючи розмову.

Інші ж стеблини закрутились за тіткою Сі і щільно закрили тунель. 

Голоси тепер стало чіткіше чути, у кімнаті, здається, знаходилось близько п'яти людей. Майже всі були чоловіками, принаймні ті, що говорили.

Поки що розмова була нудною, про землі Стихійників і їхні природні здібності.

Через кілька хвилин Розалія почула шелест плюща і скрип дверей, а ще через секунду — всі голоси стихли.

Почулось шаркання стільців, отже, присутні встали.

— Вітаю Вас усіх і рада бачити кожного, — промовила поважно Сірі, зашелестівши плющем по стінам кімнати. Ніби перевіряючи, чи все безпечно.

Кімната виглядала ніби шар, загорнутий ззовні в плющ. Виднілись тільки одні дерев'яні двері, однак всі точно знали, що тут більше дверей. Ходи королеви.

— Сірі, Ваш вигляд, як завжди, бездоганний, — промовив старечий голос Радрікового діда. Той завжди обожнював тітку Сі, не зважаючи на плітки навколо неї. Радріковий дід — Равелліс — перебував тут, як голова роду, однак роки брали своє. Він хіба те й робив, що вітався всі останні наради, не беручи участь в голосуваннях і обговореннях.

— Прошу, сідайте. Чи є новини з краю буревійників? — проігнорувавши комплімент, голосніше провадила Сірі. 

— Так. Ми знаємо, що Феддель далі намагається зібрати й спорудити теплиці. Його сади знищені Стихійниками, запасів надовго не вистачить. Скоро вони прийдуть просити по допомогу, — промовив чоловік басистим голосом, швидше за все, це Годрі, — подумала Розалія.

— Хто надав інформацію? — чітко промовила Сірі.

В кімнаті запала мовчанка. Годрі відкашлявся, підвівши голову вгору й зустрівши колючий погляд Сірі.

— Ми маємо кількох інформаторів — Морган, Усте і Ліфі. Ще перевіряв інформацію наш Лестер. Всі дані зійшлись.

Запала знову незручна мовчанка. Хтось відсунув стілець трохи вбік, закинувши ногу на ногу.

— Їх потрібно обезгловити, поки маленькі борвії слабі. Ми можемо відіслати їм отруєних харчів, або, — хитро блимнувши очима сіроволосий мужчина, — Ви можете проростити в овочах отрутні ягоди і вбити всіх. А ще...

— Досить. Я знаю, як можна позбутись своїм даром ворогів, можете не розповідати мені цю банальщину. Та й мені вирішувати, кого саме вважати ворогом Розену, — виплюнула різко Сірі, глянувши на чоловіка. Ач, хитрий лис, хоче щоб на нараді всі проголосували за вбивство.

— Вони — дійсно наші вороги. Роками намагались грабувати Розен, крали кораблі і підсилали шпіонів. Стишились тільки через об'єднання даронаслідників і Стихійників, — лунав старий голос пана Абрамса. Розалія так і не навчилась кликати його просто Абрамсом — занадто поважним у її голові був той дід.

Скрипнули ніжки стільця, і самовдоволений сіроволосий чоловік відхилився на стільці, підморгуючи Абрамсу.

— Однак, в світлі останніх подій, ми змушені прийняти їхній крик про допомогу. Пані Горліція проводить бал вкінці цього року, тож нам не завадить підтримка з боку Федделя, — Абрамс підняв очі на Сірі, яка з цікавістю розглядала його, похиливши голову вбік.

— Феддель — це ще один скороминучий борвій. Якщо ми їх підпустимо занадто близько, є ризик, що вони нападуть на наші землі якраз до святкового балу. Тут будуть Стихійники, тож, позбудуться їх та й нас заразом. Ворогів більш не матимуть. Ну і залишаться тільки Емоційники, — з ноткою презирства далі провадив сіроволосий.

 — Ми закличемо їх на Лілейний бал, як і короля з королевою. Я не впевнений, що варто хвилюватись, — промовив зі сміхом Годрі. Голова інформаторів точно знав, про що говорив — буревійники були не в тому становищі, щоб нападати. Занадто слабкі.