ІІ. Твої очі

Твої очі — ніби синє небо, що розкинулося навколо кількох острівців. Я чітко пам’ятаю, о котрій годині ти приходиш, щоб сісти біля берега. Твої улюблені рододендрони розкриваються так, ніби цвітуть востаннє, і навколо, в солоному повітрі, лунає новий дотик літа.
Твої повільні рухи видають стурбованість, яка далеко ховається і яку ти так сильно остерігаєш. Сукня, вільно рухаючись, спускається униз, і я затримуюсь поглядом на твоїй голій гомілці. Тільки ти носиш такі плаття.

Вони починаються, як усі: корсет, кріпко стискаючи твої легені, врізається в молочну шкіру. Трохи приспущені рукави — але ти, тільки ти, носиш сукню без пишноти унизу. Вона спадає вільно, і одна з частин розрізаного низу плаття закручується навколо твоєї гомілки, ніби змія, туго обкрутивши стопу. Чому ти носиш його саме так?

Я розглядаю твій улюблений шлях із дому до берега й бачу, як ти повільно спускаєшся з вершини, а за тобою плететься твій слуга Себастьян — тихо й безшумно, опустивши голову, але водночас зібрано, щоб у разі чого першим захистити тебе.

Як тільки отримаю тебе за дружину, я заміню цього нещасного старого на іншого слугу — більш зговірливого і вірного. Мені, звісно. Я хочу знати, де ти, з ким ти і навіть про що думаєш. Твоя голівонька має бути зайнята тільки мною. І тільки.

Юнак у капелюсі жадібно облизнувся, побачивши мішечок, і, широко розкривши очі, почав говорити:

— Д-д-д-дві мон-н-нети, міс-с-стере.

— Це тобі, — чоловік зневажливо кинув монети в юнака так, що вони відскочили й впали в мул. — Де знаходиться решта ходів?

— П-п-під в-в-великим в-в-валуном, міс-с-стере, — юнак випростався і став говорити спокійніше. — Я відмітив на карті всі ходи і сам валун. Ось, — він протягнув скручений кусень паперу, стискаючи його з переживань сильніше. — Я с-сам кілька разів перевіряв перед тим, як віддати карту Вам, містере, — промовив гордо, піднявши голову і одночасно зустрівши злісний погляд «містера», після чого закашлявся.

— Де вона ще ходить? Бачив, можливо, щоб навідувалась до шпигунів?

— Н-н-ні, міс-с-стере. Тільки до своєї тітки і до лісу.

— Добре, — скривився чоловік, закидаючи мішечок у кишеню. — Наступного тижня, як завжди. Місце повідомлю згодом.

«Містер» прокрутився на каблуці чобіт і швидко покинув сарай. Юнак у солом’яному капелюсі кинувся збирати дві монети, радіючи, що ввечері зможе випити з друзями у шинку. Його шпигування приносило неабиякі плоди, тож він і далі буде приносити всі вісті про дівчину. Шкода її, звісно, але що поробиш — бізнес є бізнес.

Я хочу підійти до тебе і стиснути твою руку, провести пальцями по ніжному зап’ястку, вдихнути твій запах і легко, майже невагомо, відкинути біляве волосся з очей. Так, щоб воно лежало прекрасно й рівномірно, а дивне плаття не псувало цілісності твого образу. Іноді хочеться взяти це плаття й викинути геть — воно зовсім несиметричне.

Я хочу торкнутися твоєї шиї, провести подушечками рук по всій довжині ключиці, трохи відхилити рукави сукні й побачити твої живі мітки.

Я хочу підійти до тебе.

Я хочу обійняти тебе до тремору в руках, відчути твій радісний сміх, гладити твоє волосся. Сховати тебе від усіх у безпечне місце, щоб ти більше ніколи не переживала втрату. Можливо, навіть побудувати окремий будинок на острові, щоб нас точно ніхто не знайшов. Я зробив би все, лише щоб ти була зі мною й була в безпеці. Я так хочу підійти до тебе.

Але не підійду. Чекатиму далі, нервово зминаючи камінці в руці, рахуючи їх: рівно до ста, а після цього викину й піду з берега.

Один, два, три… Ти знову піднімаєш голову, і рододендрони легко схиляються до тебе.

Чарівна. Неземна.

І не моя.