Глава 17. Пропозиція один, пропозиція два, пропозиція три..

Йоддель, міцний юнак із буревійників, стояв трохи осторонь, стискаючи в руці свою срібну палицю, прикрашену вигравіруваними символами вітру. Він із цікавістю спостерігав за тим, що відбувалося в центрі зали, але його увагу раптом привернув брат Усте, який із широко розкритими очима дивився на танці та блискучі сукні навколо.

— Тримай, Усте, — раптом промовив Йоддель, простягаючи йому свою палицю.

— Що? Але це… — почав був Усте, але Йоддель лише махнув рукою.

— Потримай. Можливо, станеш частиною чогось цікавого, — сказав він, усміхаючись і не залишаючи місця для відмови.

Потім його погляд зупинився на Фелісандрі Мувар, доньці Себастьяна. Вона стояла біля стіни, одягнена в блідо-рожеву сукню, що підкреслювала її аристократичну витонченість. Її темно-русяве волосся було зібране в акуратну зачіску, але її очі видавали емоції, які вона намагалася приховати. Вона пильно дивилася на Джофе, який все ще тримав Розалію за талію під час танцю. Її погляд був злим і повним розчарування.

Йоддель усміхнувся із зухвалістю, властивою буревійникам, і підійшов до неї.
— Здається, хтось тут не в гуморі, — промовив він, схилившись трохи ближче. — Як щодо танцю, щоб підняти настрій?

Фелісандра зиркнула на нього, її погляд був холодним, але водночас у ньому блимнуло щось інше — можливо, бажання відволіктися від своїх думок. Її батько Себастьян, який танцював неподалік, тільки усміхнувся й підморгнув їй на коротку мить.

Фелісандра, злегка піднявши підол своєї сукні, зробила крок уперед.
— Гаразд, спробуємо, — сказала вона з ноткою виклику в голосі.

Йоддель повів її до центру зали. Їхній танець був стрімким, майже заворожуючим, ніби їх охопив справжній вихор. Йоддель був майстром свого руху, а Фелісандра, хоч і рухалася витончено, іноді дивилася на нього так, ніби оцінювала, чи справді він вартий уваги.

Фелісандра раптом втратила рівновагу на одному з обертів. Йоддель упіймав її за руку, але в цей момент вітер посилився. Її погляд зустрів його, і в ньому змішалися страх і злість.

— Обережніше, буревійнику, — промовила вона холодно.

Йоддель лише всміхнувся, але вже відчував, що ситуація починає виходити з-під контролю. Вітер посилився ще більше, а з іншого кінця зали пролунали здивовані вигуки. Люди почали відходити вбік, коли кілька кульок води, що світилися під стелею, раптом спалахнули яскравим світлом і розлетілися навсібіч.

— Це може закінчитися погано, — пробурмотів Йоддель, намагаючись стабілізувати ситуацію, але вітер був непідвладним навіть стихійникам, які дивились на це спідлоба.

Трагедія висіла в повітрі, і кожен у залі відчував це. Фелісандра, все ще в його руках, напружилася, її очі загорілися блиском рішучості.
— Якщо це твій спосіб вразити мене, то він жахливий, — різко сказала вона.

Йоддель на мить затримав погляд на ній і, всупереч небезпеці, усміхнувся.
— Ще не вечір, Фелісандро. Ще не вечір.

 

Танцюючи з Джофе, Розалія відчувала, як напруга буквально пронизує її тіло. Його рухи ставали дедалі активнішими, а пальці, перебираючи матерією на поясі Розалії, чіпкішими. Кожен його крок був упевненим і владним, але водночас у ньому було щось нестримне, навіть агресивне. Розалія не могла позбутися відчуття, що щось насувається, ніби сам танець перетворювався на вихор, який мав поглинути все навколо.  

Квіти в залі, що прикрашали колони та столи, почали опадати. Пелюстки здіймалися в повітря, ніби захоплені невидимим вітром. Вони крутилися у химерних візерунках, створюючи навколо танцюючих незвичайний ореол. Спочатку це було красиво, але з кожним обертом вихору все більше нагадувало бурю.  

Червоні кульки, що висіли під стелею, несподівано почали палахкотіти. Їхнє світло ставало яскравішим, але разом із тим вони виглядали нестабільними, ніби готовими вибухнути. Гості навколо почали зупинятися, їхні розмови перетворилися на здивовані та тривожні перешіптування.  

Червона Пані танцювала з Федделем, їхні рухи здавалися майже бездоганними, але кожен крок супроводжувався напруженою розмовою. Її червоне плаття мерехтіло, здавалося, поглинаючи світло навколо, а її очі блищали незвичайною впевненістю. Феддель, навпаки, виглядав напруженим: його спина була рівною, але в погляді читалася прихована тривога, яку він намагався замаскувати під зібраність.

Розалія, кружляючи неподалік у танці, часто поглядувала на цю пару. Вона відчувала щось неспокійне в їхній взаємодії, але продовжувала танцювати, щоб не привертати до себе зайвої уваги.

Джофе, не припиняючи танцю, нахилився до неї ближче. Його погляд був зосередженим, навіть одержимим, але в його очах читалося щось більше, ніж просто пристрасть.  

— Що відбувається? — прошепотіла Розалія, ледве чутно, майже задихаючись.  

Джофе не відповів, лише продовжив вести її в танці. Його рухи були ритмічними, але в них відчувалася якась дивна, небезпечна енергія.  

Раптом вітряний вихор у залі посилився. Пелюстки закрутилися швидше, кульки над головами раптом спалахнули яскравим світлом і одна за одною почали гаснути з гучними сплесками. Один із гостей вигукнув, закривши очі від несподіваного сліпучого сяйва.  

— Ти маєш поспішити, — прошепотіла Червона Пані до Федделя, не припиняючи рухатися в ритмі музики. Її голос був твердим і вимогливим. — Пропозицію потрібно зробити до опівночі. Після цього я зникну і не зможу допомогти.

Феддель ледь помітно стиснув губи, намагаючись тримати себе в руках.
— Твоя магія страшна і древня, — відрізав він, не дивлячись на неї. — Вона не доможе мені. Це має бути зроблено по-іншому.

Він кинув швидкий погляд на годинник, який пробив чверть до дванадцятої. Його тривога ставала дедалі помітнішою, хоча він намагався зберігати спокій.

Червона Пані нахилила голову, її посмішка була невловимою, але в очах читався виклик.
— Ти граєш із часом, буревійнику. Поспішай, або втратиш усе.

І тут сталося щось дивне. У самому центрі танцювального майданчика, де кружляли Джофе й Розалія, утворився вир, який здавався живим. Він розривався між теплим світлом кульок і тінню, що здавалася майже матеріальною.