Глава 15. Дерево дракона

— Ви хочете обговорити заручини, — сказав Себастьян, подаючи свій висновок із того, як довго Феддель тягнув із поясненням. Буревійник схилив голову і вдихнув, ніби зважуючи кожнісіньке слово.
— Так, це правда. Ми розглядаємо можливість заручин мого роду з родиною Меринів, і переконані, що це буде взаємовигідно. Союз між нашими родами зміцнить обидві сторони. І, звісно, це залишить стихійників… у певній ізоляції, — усміхнувся Феддель.

Себастьян ледве помітно всміхнувся і промовив:
— Ви думаєте про політичні вигоди, Федделю. Розалія — цінна фігура в цьому рівнянні, але чи готові ви до її характеру? Вона не така проста, як може здатися.

— Я впевнений, що зможемо знайти спільну мову, — відповів Феддель, трохи нахилившись уперед. — Наші родини потребують цієї угоди. Стихійники надто довго тримали перевагу, і зараз у нас є шанс вирівняти баланс.

Себастьян помовчав, обдумуючи слова.

Мувари теж мали свою вигоду у такому союзі. Якщо буревійники й Мерини об’єднаються, це не лише ослабить стихійників, а й зміцнить загальний альянс проти будь-яких можливих загроз.

— Ваша пропозиція має сенс, — нарешті сказав Себастьян. — Але чи впевнені ви, що Розалія погодиться?

Феддель злегка посміхнувся.
— У нас є свої традиції. Ми знаємо, як переконувати, — і поки дівчата крутились у танку, Феддель кивнув головою на вазон з деревом дракона. 

Це дерево, з переважно яскраво-червоними пелюстками, було символом сватання буревійників. Його пелюстки розпускалися лише тоді, коли родина приносила дерево до майбутньої нареченої. Сьогодні ж допомогла йому відкрити цвіт сама королева Шарлотта, хіба то не було знаком?

Себастьян повільно глянув на дерево, вдихаючи його слабкий солодкий аромат. Він посміхнувся, але в його очах читалася холодна впевненість.

— Тепер усе ясно, — пробурмотів він собі під ніс. — Ви прийшли не просто на бал. Ви прийшли свататися.

З розгадкою ситуації Себастьян ще уважніше подивився на Федделя, який уже починав рухатись до центру зали.

Емоційник зрозумів, що ця ніч стане вирішальною для всіх присутніх, і тепер залишалося лише спостерігати, як події розгортатимуться далі.

У залі замку музика неспішно пливла в повітрі, створюючи атмосферу невимушеності. Але Себастьян, тихо наблизившись до музикантів, нахилився до одного з них і прошепотів:

— Заграйте вальс, спокійний і зворушливий. Це створить правильний настрій для нашої пари.

Музиканти переглянулися й плавно змінили мелодію. Її темп став повільнішим, а ніжні ноти наповнили залу ледь відчутним смутком і загадковістю. Люди, які розмовляли в кутках або стояли біля столів, мимоволі повернули голови до центру, очікуючи, хто буде першим танцювати під цю романтичну мелодію.

Феддель тільки наближався до центру зали, його погляд одразу зачепився на Розалію, яка досі танцювала посередині зали з сестрою. Її темно-синя сукня з вишивкою срібних троянд сяяла в світлі смолоскипів, нагадуючи йому море Садос, а розпущене волосся ніжно обрамляло обличчя.

Не вагаючись, Феддель підійшов до неї і, низько вклонившись, простягнув руку.

— Пані Розаліє, дозвольте мені мати честь танцювати з Вами.

Розалія злегка зашарілась, але побачивши його впевнений погляд, прийняла руку. Глянувши на королеву Шарлотту, чекала побачити хоч якісь підказки до дій; але Шарлотта усміхнено відійшла, підмигнувши Розалії.

— Давайте потанцюємо, — відповіла вона, намагаючись приховати хвилювання.

Вони почали танцювати під повільну музику. Розалія рухалася з витонченістю, а Феддель впевнено вів її, обережно керуючи рухами. Їхні постаті ніби плавали в ритмі мелодії, і навколо запанувала тиша. Гості уважно спостерігали за парою, помічаючи, як погляди танцюристів іноді зустрічалися, випромінюючи щось більше, ніж просто формальну ввічливість.

Мітки на тілі Розалії почали рухатись і випромінювати червонявий колір, а її щічки почали палахкотіти; погляд набував скромного і водночас замріяного погляду.

Себастьян стояв неподалік, спостерігаючи за танцем із легким прищуром. Він розумів, що цей момент може стати ключовим. Якщо гості побачать цю пару такою гармонійною, чутки про можливі заручини розлетяться миттєво.

Щоб змінити динаміку, він знову підійшов до музикантів і шепнув:

— Прискорте темп. Зробіть мелодію більш енергійною, ну-ж бо!

Музика змінилася, набуваючи більшого темпу. Феддель не розгубився і продовжив вести Розалію, хоча тепер їхні рухи стали швидшими, а кроки — більш вимушеними. Розалія спочатку намагалася підлаштуватися, але їхній танець ставав усе запальнішим. Гості навколо почали шумно обговорювати пару.

— Подивіться, який ентузіазм! — почувся чийсь голос.

— Це не просто танець. Що вони хочуть цим сказати?

Розалія, трохи задихана, спробувала зберегти рівновагу, але Феддель лише сильніше притиснув її до себе, продовжуючи вести в шаленому темпі. Їхні обличчя палахкотіли від напруження, але вони не зупинялися. Ні на мить.

У цей момент Джеральд Етер, що спостерігав за всім із дальнього кінця зали, незадоволено фиркнув. Його темні очі блиснули гнівом, коли він зрозумів, хто цей загадковий чоловік.

— Буревійник, — тихо промовив він, з явним презирством у голосі.

Танець завершився різким фінальним кроком, і залу заповнив звук оплесків. Але напруга, що літала в повітрі, залишалася відчутною. Себастьян, спостерігаючи за всім, задоволено всміхнувся. Він знав: сцена, яку тільки що побачили гості, стане причиною довгих розмов і підозр.

Розалія, злегка задихана після швидкого танцю, глянула на Федделя з легким напруженням, боячись хоч якось виказати своє хвилювання. Її щоки все ще були рожевими, а очі на мить затрималися на його розгубленому обличчі. "Він прийшов. Прийшов і перший запросив на танець...Хіба це не знак?" - задумалась дівчина, а сама швидко прогорила:

— Мушу відлучитись до сестри. Перепрошую, — сказала вона, ввічливо кивнувши, але її тон і погляд видавали бажання залишатись. Однак, потрібно бути чемною леді і не танцювати дві мелодії підряд з одним і тим самим чоловіком. Хоча б не на початку.