Глава 12. Плаття, шпильки і інші неприємності

Замок Розен готувався до вечора, який мав стати епохальною подією для всієї аристократії. Сонце, що пробивалося крізь високі аркові вікна, грало на чорних каменях стін, відбивалося у дзеркалах та переливалося на шовкових гардинах. Аромат троянд, що розросталися уздовж стін і мостів, створював враження, ніби замок — це живий організм, який дихає своїм королівським садом.
 

Сестра королеви, Розалія, перебувала у своїй кімнаті, яка вела до садового балкона. У неї на час великих подій була своя окрема кімнатка в замку Розена, щоб одразу бути ближче до подій. Сонячні промені грали на її білявому волоссі, яке служниці розчісували й прикрашали срібними нитками. Її темно-синя сукня з розкішного атласу, що плавно спадала до підлоги, була створена спеціально для цього балу. Сукня мала витончені вишиті троянди, які, здавалося, оживали кожного разу, коли Розалія рухалася. Королева Шарлотта, старша сестра, обирала її разом із нею.

— Це плаття підкреслить твою елегантність, — сказала Шарлотта, тримаючи кілька суконь у руках. Її впевненість завжди була незаперечною. Вона сама була втіленням краси сім'ї Меринів: золотисто-коричневі кучері, шкіра з рум'янцем і загадкові очі.

— Ідеальне для того, щоб справити враження навіть на буревійників.
— Ну перестань; цей вечір ж не буде лише для мене і для вибору нареченого, — засміялась Розалія. Її м'якість вперше не лякала; дівчина була щасливою, і забула за одвічну проблему свого життя — суперництво з Шарлоттою. Вона ніби знайшла те, що підтримує її і дарує відчуття повноцінності. Хоча всередині душі завжди знала, що вона перекрасна, її внутрішня тривога завжди шепотіла на вухо, що вона недостатньо сильна для міток, не достатньо розумна як на принцесу, не достатньо чарівна, щоб бути в центрі... Тепер же цей вечір був для неї, хоч признавати вголос цього не хотілось.

Імре, скромний підданий Розалії, уважно спостерігав за приготуваннями, стоячи в кутку. Його коротке чорне волосся і низький зріст контрастували з аристократичністю Розалії, але в його темних очах світилася вірність. Він допомагав їй із дрібними справами: від полагодження прикрас до ретельного вибору стрічок для плаття та зачіски.

— Пані Розаліє, чи не додати до вашої зачіски ще одну троянду? — запитав Імре, киваючи на служниць, які тримали маленькі срібні шпильки з рожевими каменями.
— Це чудово, дякую, Імре, — відповіла Розалія з легкою усмішкою. Він завжди піклувався про неї з особливою теплотою, хоча його сором’язливість заважала йому показати свої справжні почуття.

— Цей вечір тільки твій, - прошепотіла з любов'ю Шарлотта, але не стала договорювати, для чого ще цей вечір був потрібен їм з королем, — тільки твій. Це плаття шила найкраща швачка Розену спеціально на замовлення, ночами не спала, щоб ти мала чарівний вигляд. Але, прошу лишити плаття впакованим аж до самого балу, щоб ніхто не смів його торкатись до дійства, — строго глянула на Імре.

— Так, моя королево, — кивнув Імре, і піднявши голову, глянув на королеву Шарлотту. Вона дивилась на нього з нотками перестороги, тим часом як щаслива Розалія зовсім не замітила змін на личках Імре та королеви Шарлотти, крутилась навколо дзеркала. Служниці охкали і ахкали з прекрасної дівчини, утворюючи якраз потрібний шум, щоб не вловити нотки тривоги Шарлотти за сестру.

Раптом у двері постукали. Гонець постояв з хвилину перед дверима, та почувши "Заходьте" пішов вручати запечатаний лист із гравіюванням у вигляді хмарного завитка. Шарлотта розпечатала його і прочитала:

— Сім’я Етерів приймає ваше запрошення. Ми прибудемо в урагані на запряженій кареті. Очікуйте на нас при заході сонця.

— Стихійники, як завжди, зі своєю драматичністю, — усміхнулася Шарлотта, поклавши лист на стіл.

Розалія не стримала захопленого подиху. Не могла дочекатись уже цього балу. Разом із стихійниками мали приїхати і Мувари — таємничі господарі емоцій, здатні наслати будь-який настрій, від радості до страху.

Слуги замку розставляли останні свічники у дзеркальній залі. Шарлотта та Розалія стояли біля вікна, спостерігаючи за підготовкою, поки чорні хмари, що огортали горизонти, натякали на скорий прибуток Етерів.

— Цей бал стане незабутнім, сестро, — сказала Шарлотта, покладаючи руку на плече Розалії. — Але пам’ятай, ти повинна виглядати так, щоб навіть емоційники не змогли відвести очей.

Розалія кивнула, відчуваючи тепло підтримки сестри. У її серці вирувало хвилювання, а сукня на ній сяяла, наче зоряний оксамит.

Пора її знімати та бігти до матері.

Розалія, захоплена думками про бал і несподіване запрошення буревійників, зняла плаття, акуратно відклавши його, і поспішила до матері Горліції.

Біле волосся матері і ясні сині очі завжди випромінювали спокій і мудрість, але за ними ховалася невимовна печаль, яка відображалася в кожному русі жінки. Вона сиділа на лаві біля водоспаду Рівве, вдивляючись у далечінь, — величний водоспад, який залишався символом скорботи за чоловіком Горліції, батьком Шарлотти, Розалії та Лестера.

Водоспад Рівве був не просто природною окрасою околиць замку, а й місцем, де завжди відчувалася незримість минулого. Вода спадала могутніми потоками, гучно вдаряючи об скелі, але водночас здавалося, що в її ритмі чується щось глибоко тихе, навіть мелодичне.

Це місце символізувало скорботу, але й давало можливість знайти розраду. Горліція проводила тут багато часу, згадуючи свого чоловіка, чия присутність ніби залишалася в цьому куточку світу.

Розалія, завмерши у деревах перед Рівве, тихо звернулася:
— Матусю, я хотіла порадитися з вами ще раз перед балом.

Горліція підняла очі, її погляд був пронизливий і спокійний водночас.
— Доню, це не перший бал у такій компанії, але вперше - він особисто твій. Етери можуть бути небезпечними — вони непередбачувані, як їхні стихії. Емоційники — хитрі. Вони здатні нашкодити, навіть не торкнувшись тебе. І не забувай, що навіть найближчі служниці інколи можуть бути занадто балакучими. Не всім можна довіряти, — закликала поглядом присісти на лаву свою доньку.