Глава 11. Прапори, кинджали й зали.

Сонячні барви заполонили високі стелі замку, який знаходився в центрі Розену. Сім'я Меринів не проживала в замку через те, що вони не любили такої розкоші, та й в загальному звикли жити більш як аристократи, а не королі. Замок вже був вражаючих розмірів - високий, створений з чорного каменю замок з широкою річкою навколо та безліччю дерев та рослин. Переважаюча кількість рослин, яка цвіла біля замку по її перилах, по стінах замку, в кущах - були рози. І при самому під'їзді до замку здавалось, ніби ти потрапляєш в величезний сад - запах роз був неймовірний.

Всередині, якщо зазирнути в дзеркальну залу, могло здатись, ніби сиділи усі можливі аристократи Розену на чолі з королем та королевою. Вони щось з палаючими очимами обговорювали, сперечалися, один з них навіть взагалі відкланявся та похмуро вийшов.

Якщо знати хто це, то одразу стає зрозуміло, чому він себе так повів.

Радрік в приталеному коричневому камзолі з вишитими розами та темній довгій мантії вилетів геть з дзеркальної зали, розлючено стукнувши стіну, яка знаходилась попереду. 

Озирнувшись та зрозумівши, що його ніхто поки не бачив, швидким кроком пішов до зали лицарів.

Він знав - те, що він побачив на березі, може знищити його знову як і в попередній раз. Дівчата вже оминали його дім стороною, навіть не дивились його бік після скандалу з одруженням Шарлотти, та він і був радий цьому. 

Він був закоханий рівно з того моменту, як побачив Розалію, в її сині очі, які нагадували йому море в не спокійні дні; в її біляве, довге волосся яке звивалось униз кучерями; в її горду поставу, наче в королеви.. Все це він згадував, і так само різко згадав, як вона приходила неданво до нього у дім - подумав, можливо все ж доля.. Але ні. Дівчина виявилась дуже проворною, і вже за декілька днів він розглядав її на березі мису разом з ватажком буревійників, який явно обіймав її і хотів більшого.

Розізлившись, він відштовхнув двері до зали лицарів і швидким кроком зайшов в залу, повну зброї, обладунків, мечів, списів та інших видів зброї. По центрі зали знаходився величезний дерев'яний стіл зі стільцями, та трохи поодаль знаходився камін.

Радрік сів за стіл, потупившись поглядом в величезні прапори родини Меринів, відкидаючи мантію та дістаючи довгий чорний кинджал з оздобленим руків'ям. Кинувши недбало на стіл, сперся і почав гарячково думати, що йому робити далі.

Почувся тихий цокот каблучків по коридору, і вже незабаром цей наростаючий цокот каблучків доходив до зали лицарів.

Хтось прямував туди ж, де сидів Радрік.

Він схопився і швидким кроком (та якомога тихішим) прокрався до прапорів, які звисали зі стелі аж до підлоги зали лицарів. Через декілька секунд двері прочинились, і в залу неочікувано зайшло двоє жінок в довжелезних платтях, одна з яких явно була аристократкою. Її горда хода не дозволяла назвати її прислугою.

Ввійшовши, жінки озирнулись, і побачивши що нікого немає у залі, одна почала розмову:

- Підійдеш до Розалії і перевіриш, чи все готово до балу - а особливо плаття. Тільки так ми зможемо присікти усіх її кавалерів, щоб на всякий випадок, ніхто не міг навіть зважитись сказати, що буревійці не достойні розенберців.

- Зрозуміла, пані. Але що ж робити з традиційним танцем? Лишаємо чи може, назначимо наперед потрібних кавалерів?

- Це буде нечесно щодо інших. Краще тримати у секреті прибуття буревійців, а особливо те, що ми хочемо одружити одного з них на нашій квіточці. З зали де буде проводитись церемонія необхідно забрати всю зброю та всі столові прибори, і головне перевіряти кожного хто заходить в залу на наявність зброї. Я розумію, що дехто може почати скандалити, - зиркнула Шарлотта на свою помічницю, - але будемо казати, що в такий гожий день та ще й з омелою в залі, буде негоже заходити зі зброєю. Бо це ж день кохання та любові, - засміялась Шарлотта.

- Пані, ще скажіть що робити з квітами. Дозволятимемо юнакам підносити їх до пані Розалії, чи ні?

- Давай не дамо чітких вказівок; але я точно знаю, що Розалії сподобається букет з серцецвіту. Якщо хтось з юнаків принесе той букет, точно буду знати, кого рекомендувати на посаду чоловіка Розалії, не залежно буревієць він чи ні.

Королева озирнулась ще раз по залі, глянула на величезні прапори своєї сім'ї і шумно видихнула. Так дивно знаходитись тут після стількох років, та ще й влаштовувати шлюбне життя своїй сестричці.

- Ходімо до дзеркальної зали, бо зараз ще схопляться за нами, - пролепетала швидко королева і покрокувала до дверей. Ще через декілька секунд було чутно скрегіт закриття дверей, і Радрік виліз з прапорів з щасливим виглядом. Добре, що королева не замітила його, - тепер він на крок попереду. Залишилось переконати саму Розалію, що буревійці - злі люди, і кращого за нього, Радріка, немає.