Глава 10. Хто, як не ти, є зрадником?

Прокручуючи події попереднього тижня у голові, Розалія на секунду забулась. А тоді знову, наче її розбудили зі сну, різко струсонула головою і підняла погляд на короля.

Його біляве волосся заплутано закручувалось, а навколо шиї вже так по-звичному шипіла змія. Відчуття, ніби усі мітки короля Адріана зараз були спрямовані на дівчину, і тільки й чекали моменту, щоб вкусити.

Джордан позаду почувши наказ короля про особисту охорону Розалії, кивнув і відступив декілька кроків назад.

Король бажав знати правду. Й довелось давити напролом.

- Ти можеш зізнатись, навіщо перетинала кордон. А можеш загинути, як зрадниця.
Я вже не вперше за цей місяць отримую повідомлення про передачу інформації, яку знають тільки сім'я Меринів. Або ж, дуже близькі до цього кола люди. Якщо знайти, хто нас зраджує нас, треба шляхом винищення, - підняв жорстокий погляд на Розалію, - Я зроблю все, щоб дізнатись. І не зупинюсь навіть перед буревійниками. Знищу до єдиного.

Під час цих слів Розалія з жахом глянула на Адріана; її очі збільшились, а синювате плаття, яке облягало її чудову фігуру, істерично сіпнулось вбік. Дівчина ще досі не відновилась після допомоги Федделеві, і гостро відчувала всі емоції. А вони робили її стан вкрай хитким; після розмови з матір'ю, вона ще декілька разів втрачала свідомість.

- Дозвольте, королю. Вона не винна. Послухайте стару жінку, яка на старість літ не хоче згубити ще одну дочку, - ввійшла з цими словами до будинку Горліція. Позаду неї тихенько підкрадалась Шарлотта, яка не до кінця розуміла, що відбувається, але картина була дійсно цікава: у вітальні сидів король, з сердитим поглядом; усі його мітки шипіли, насторожено дивились на Розалію і на Горліцію; сестра ж блідо спиралась на стілець, а її очі миготіли з боку в бік; брат же теж був шокований, але не встрявав у розмову.

- То ви все знаєте і приховуєте разом. Цікаво, цікаво, - промовив з підозрою король. Ніколи не думав, що сім'я Шарлотти спроможна на такий вчинок.

- Якщо дозволите, хотіла б пояснити все разом з дочкою наодинці, - наголосивши на останньому слові, Горліція кивнула Лестеру, а той одразу ж підвівся і почав виходити. Так само і вся охорона пулею вилетіла з кімнати; король навіть не встиг подумати, чи дозволив він покидати будинок. Відчуття, ніби Горліція - природжена королева; часами король дивувався з її міцності і одночасно захоплювався нею.

Шарлотта ж, зрозумівши всю важливість ситуації з побаченого, теж прискорено покинула приміщення. Не хотілося бути між королем та Горліцією - між вогнем та полум'ям таких владних людей. Або принаймні, не хотілось явно бути там.

Віддалено було чути то сміх короля, то його строгий голос. Ситуація змінювалась моментально; Шарлотта з Лестером невпинно і безсоромно підслуховували усе за закритими дверима знадвору. Воїни ж підсміювались, та знаходилися достатньо далеко, щоб не наражати себе на небезпеку відкриття дверей.

Та все ж, розмова повільно стишувалась. Голос Горліції незмінним ритмом вів всю розмову, а король, час від часу запитував Розалію, чи права її матір щодо розповіді, і чи дійсно все було так.

- ...подумаю над цим. А поки - ступайте; ми ще з вами всіма переговоримо завтра. Мені необхідно порадитись.

- Як скажете, Ваша Величносте. Доню, ходімо пройдімось, - було чути ближче голос Горліції.

Лестер та Шарлотта різко стрепенулись, мигцем перезирнувшись; Лестер відскочив на два кроки назад, а Шарлотта, не вспіваючи, просто сіла на лаву, роблячи вигляд, що поправляє плаття.

Почулися миттєві кроки з будинку, проскрипіли двері. Горліція, задоволена, покрокувала першою з будинку, а за нею, розчервоніла і дещо стривожена, тінню сунулась Розалія.

Шарлотта підвелась, і зазираючи в будинок через привідкриті двері, все ж вирішила доєднатись до короля.

Після цього двері знову закрились, але у цей раз Шарлотта повела короля вглиб будинку, туди, де їх ніхто не міг підслухати. Залишалось загадкою, чому в попередню розмову ніхто так не зробив - чи щоб, в разі чого, Шарлотта могла втрутитись, якщо розмова набуде негативних забарвлень; чи щоб вона, як перша радниця короля, послухала розмову збоку.

Лотті сіла біля Адріана, взявши за руку, глянула в очі. Адріан, багатозначно глянувши на неї, підмигнув і розпочав:

- Ну що, будемо сватати твою сестричку? Тільки от компанія виявилось не дуже обнадійливою; і твоя мати, і сестра кажуть, що буревійникам можна довіряти. А що вважаєш ти?

- Ще в дитинстві я чула багато розповідей про їхню відвагу і любов до моря, однак це не заважало їм красти наші кораблі або палити їх. Якщо вони відверто розповіли про справи, маю на увазі, зимові підготування - можемо перевірити інформацію ще раз, і можливо, укласти мир. А щодо шлюбу – не варто поспішати; у моєї сестри є кілька претендентів, з якими вона могла б пов'язати своє майбутнє. Нехай вирішує.

- Інформацію перевірили ще перед нашим прибуттям сюди. Все, що розповіли буревійники твоїй сестрі - правда. Їхній ватажок або одержимий любов'ю безумець, який ризикує усім, або підступний шахрай, який таким дивним чином прагне вкласти тимчасовий мир і приспати нашу пильність. В будь-якому разі, маємо вислухати ще його. При цьому, нехай при цій розмові буде присутньою Розалія - глянемо, що з того вийде.

- Ох і ігри ти затіваєш, королю. Надіюсь, нам не вилізе боком цей шлюб. А, і ще, - пильно глянула у вічі королева Шарлотта своєму чоловіку, - Знайшли шпигуна?

- То і це тобі відомо! - розреготався король, - Відчуття, що цю країну в своїх маленьких долонях тримаєте ви з Горліцією, а не я.
Мої люди вже шукають зв'язок між буревійниками і зрадником, але це точно не твоя сестра, з почутого за сьогодні. Мене ж особливо насторожує інформація, яку шпигун передав буревійникам – цей зрадник, безперечно, аристократ і близький до королівської сім’ї. Тільки людина з глибокими знаннями в питаннях безпеки та зовнішньої політики могла так майстерно нас підставити. Прорахувати усе до дрібниць...Іноді здається, що ця людина так близько від мене, от як ти зараз.