Розділ 9. Прозора правда (ІІ)

Розалія відступила крок назад, зобачивши свою матінку у вітальні. Зазвичай, Горліція у цей час уже давно спала, а не вичікувала з чаєм на вітальні.

Тож така трепетна зустріч не залишила Розалію байдужою: вона побіліла, впринципі як і Імре, і втупившись у стіл, за яким сиділа мати, розпочала:

- Я прогулювалась.

- Так, так, чула. З паном Радріком, чи не так? - підняла запитально брови матінка.

Розалія кивнула головою на згоду, а у матері погіршився настрій ще більше. Розуміла, що бреше.

- Я була сьогодні з паном Радріком. Мило обговорювали Ваші попередні зустрічі.. Та от прислуга в його домі вважає, що ти була лишень одного разу за цей тиждень у них. А не майже щодня, як ти мені розповідала, Розаліє. То що, - поглянула в очі Горліція до Розалії, а потім перейшла і до Імре, - І далі будете мені брехати?

- Я... Я, - хапнувши повітря, безладно заговорила Розалія. Вона не уміла брехати матері, і тим більш відчувала себе дуже, дуже незграбною, коли починала розповідати про Радріка. Мабуть, мати вже давно догадалась, що дівчина щоразу прикривалась Радріком, а гуляла де-інде.

- Я хочу почути правду, якою б вона не була. Що такого надзвичайного могло статись у твоєму житті, що ти приховуєш це від мене? Ще й залучила до того Імре. І навіть не хотіла зі мною ділитись, хоч ми з тобою постійно спілкувались, іноді як подруги, а іноді як матір з дочкою. Не розумію, що я зробила не так, - зітхнула Горліція, - Що тепер од мене приховують справжню причину.

- Ти... Не будеш переставати зі мною спілкуватись через це? - глянула на матір, тихенько промовивши, Розалія.

- Ні. Я вже втратила одну доньку через власні дурощі. І не хочу втрачати ще одну.

- Але ж, мамо, Лотті не померла. Вона далі спілкується з нами, тож ти не втратила її.

- Але ми вже не знайдемо так швидко спільну мову, як було раніше. Я прогавила свій момент, і була захоплена віщунствами відьом, замість того, щоб слухати свою доньку, - промовила з сумом Горліція, - тож тепер, я вдосталь наробилась помилок. Я слухаю тебе. Розпочинай.

В цей час Імре повільно відступив назад, і уклонившись Горліції, вийшов з дому, залишивши у вітальні тільки вдвох.

Розалія зам'ялась, і присіла на крісло навпроти матері. Першу хвилину вона мовчала, а пізніш розповіла усе: як її ужалив павук і як її врятували вороги Розену; як вона щодня виходила ввечері в надії побачити знову того ж чоловіка, і як їй повідомили про його можливу смерть. При цьому, вона щебетала майже без перестанку; от тільки коли згадала за поранення чоловіка, погляд її наповнився жахом, і вона затихла.

Горліція пересіла ближче до доньки, і обійняла її. Розуміла решту без слів. Донька вилікувала ватажка буревійників, порушила кордон, і, швидше за все, ще й закохалась за нього.

- А потім... Потім він запропонував мені вийти за нього заміж. Запропонував шлюб, уявляєш?

- Як мені таке не уявити? Звісно що так; ти красуня, розумниця, з багатої сім'ї, ще й врятувала його, - посміхнулась Горліція, - І яка твоя відповідь?

- Тобто? Я... Ти не злишся? - здивовано зиркнула крізь сльози Розалія.

- Що сталось, те сталось. Буревійники повели себе гідно, і я вдячна їм за спасіння тебе; ти ж віддячила так, як ми учили тебе в сім'ї - прийшла на допомогу. Навіть, якщо це вороги, як каже наш король. Тільки...Подумай добре, перед тим як давати відповідь. У буревійників зараз страшна сварка з стихійниками, через що в них мало зерна. Зиму можуть не пережити; чоловік може кликати заміж не тільки з любові до тебе, - уважно глянула на доньку Горліція.

- Так, він розповів мені. Він не став таїти ні жахливу ситуацію з зерном, ні те, через що його поранили. Нічого.

- Довіряєш йому?

- Так, - вдихнула повітря Розалія, - Довіряю.

- Король може не одобрити через їхню сварку зі стихійниками. Якщо встанемо на бік буревійників, це пряма погроза стихійникам.

Розалія тепер більш уважно глянула на матір.

Вона права, бо навіть якщо король дозволить бути цьому шлюбу - це точно буде скріплення союзу між буревійцями та усім королівством Лембергом. А отже, розенберці підтримають буревійців у цьому конфлікті.

Дівчина зітхнула. Глянула на свої руки: так сильно затиснула руки в кулачки протягом важкої розмови, що нігті відбились на долоні і утворили ранки. Розтиснула кулачки, відчула, як кров починає пульсувати по всьому тілу.

Магії у ній лишилось зовсім трохи; а переживань, які принесла розмова, було так багато, що тіло перестало справлятись з цим усім.

- Я спробую допомогти і переконати короля, якщо тобі це важливо, - ласкаво заговорила після довгої хвилини мовчання Горліція, - Можливо, ми дійдемо...

Але далі Розалія не чула. Після такого важкого вечора і ночі, після переживань за життя Федделя і розмови з матір'ю, вона вже не чула. 

Втрачала свідомість, відчуваючи тільки пульсацію в тілі.

Наснилось, як її улюблені дерева пишно буяють жовто-гарячим цвітом, навколо літає запах цитрусових, а легкий вітерець зганяє усі важкі думки геть. Тільки вона і море, синьо-блакитне, заколисує і заспокоює. Як Феддель.