Глава 6. Вовчий лик

Розалія, хоч якою слабкою була в минулу їхню зустріч через отруєння від укусу павучка, все ж пам'ятала, що попередній раз був широкоплечий рижуватий чоловічок, і двоє з темнуватим волоссям.

Усте - це був широкоплечий, жвавий чоловік, який одразу їй сподобався. Його поведінка навіювала, що з ним точно буде безпечно, спокійно. Рижуватий пан і попередній раз спокійно виконував накази Федделя, не сперечаючись і не перечачи.

Йодель - темнуватий юнак, швидше за все, брат Усте - адже вони навіть разом вели себе точно як брати; він також був широкоплечим і навіть такого самого зросту як Усте, але він був з темним, довгим по плечі волоссям. Також, у нього на відміну від решти у руці красувалась довга срібляста палиця. Попередній раз він дуже сильно здивувався, що Феддель захотів власноруч допомогти дівчині, довірився з першого разу невідомому слузі, хоч це могла бути і пастка. Ще й, дивлячись на вельможний вигляд дівчинки, її плаття, прикраси, можна було зробити висновок що рідні цієї дівчини точно б віддячили золотом та кораблями. Однак ватажок не захотів і слухати про подяку від слуги Імре, навіть коли Морган розпочав сварку.

Пам'ятає також дівчина і третього юнака, який ніс її до цілителя - Моргана. Темне волосся, прямий з горбинкою ніс, величезний тулуб. Він виглядав чудесно, але щось одночасно в ньому і відштовхувало її від цього хлопця. 

Тепер же, з нею говорив рижуватий чоловік Усте, другий - схожий на нього з темним волоссям, його брат Йодель, і не знайомий їй раніше третій чоловік. Він відрізнявся тим, що був вищим, його непропорційно великі руки то зжимались в кулаках, то розжимались. Переживав. Третій юнак, який зараз стояв осторонь, набагато вищий за Йоделя та Усте, чіпко глянув на дівчину. Вона не впізнає його. Це хтось новий, точно.

Але хто це?

Думками дівчина знову вернулась до ватажка, сумно зазначивши що він так і не відвідав ні разу її за цей час, і зраділа, що був відсутній попередній, дуже неприємний тип - Морган. Крізь марення вона згадувала, що Морган ніби прошипів в один момент на Федделя, що навіювало на думки про сварку між ними.

Таке враження, ніби у нього були приховані мотиви, він ставився з ворожістю до Федделя - ватажка, та, якби дівчина була не при смерті, вона би почула, що біля дому цілителя Феддель та Морган сперечалась.

В той час, як Феддель прислухався, чи слуга Імре не проговориться, як вони дібрались до дому цілителя з дівчиною на руках, розмову різко розпочав Морган. Його руки були схрещеними, погляд - жорстким, очі чітко дивились на дівчину, яка була загорнутою в сорочку Федделя.

Якби не вона, якби не доброта Федделя, вони б уже могли бешкетувати на березі Розену, спалюючи перший ж корабель. 

- Не маю нічого проти красивеньких дівчаток, але ми сьогодні мали зайнятись справою. Пам'ятаєш? - не приховуючи свого поганого настрою та неприйняттям рішення Федделя, виплюнув Моран. Він і далі уважно дивився на сонну дівчину, і на Федделя, який надто вже захоплено розглядав дівчину.

- Я знаю, що ти був проти. Це було навіть замітно чужому слузі - Імре, але чи міг би ти втихомиритись? От- от він вийде і поведе нас до нашого корабля. Зможемо відчалити, не завдаючи нікому клопотів. А через тиждень можемо приїхати ще раз, якщо вже так хочеш спалити розенберський корабель, - з осторогою сказав Феддель. Він і раніше бачив, що Морган часто незадоволений рішеннями ватажка, але щоби він почав так різко висловлюватись - це було вперше.

- Чому ж тоді відмовився від золота? Якщо такий гордий, міг його і не забирати, але розділити між нами трьома. Мені особисто не хотілось би рятувати дівчинку просто так! - зашипів Морган. Його гарне лице спотворилось гримасою ненависті, презирства, однак за секунду Морган опанував себе і вже не виказував на лиці жодних емоцій.

- Досить уже. Я розумію, що ти ласий до золота, але ми допомагали дівчині через її катастрофічну ситуацію, і я не хотів би, щоб тутешні аристократи знали про наш прихід. А вони точно би дізнались, - понизив голос Феддель, - якби ми затребували золота та кораблів. А ще могли б запроторити нас у пастку, після якої ти би не був уже такий радий золоту. Чи не так? - підняв брову та запитально глянув на Моргана.

- Мені не дуже віриться, що ти забоявся аристократів з їхніми пастками. Так беззастережно повірив слузі, який повів нас.. Звідки ти знав, що він нас точно доведе до цілителя? А якби ж це було пасткою? Ти подумав? Це було б точно хибним рішенням нашого чудового ватажка. Через тебе ми могли загинути! - єхидно засипав питаннями та звинуваченнями Морган. Тепер він нагадував змію, яка відчула легкий шлях уколоти, і почала свій танок навколо жертви.

- Так, подумав, але був впевнений в глибині душі, що слуга нас не зрадить. Його пані була в такому жахливому стані, що думати про те, як завести нас у пастку і одночасно врятувати її він би точно не став. Золота ми не візьмемо. Кораблів також, - відчеканив Феддель, оглянувши усю компанію молодиків. Всі кивнули, крім Моргана.

- Після того, як слуга повернеться, ми швидко доберемось на корабель і відчалимо. І ти більше не сперечатимешся зі мною при усіх в такому тоні, - твердо промовив ватажок спочатку до всіх, а на останніх словах зосередився на Моргані. Його очі спалахнули недобрим вогнем, він випростався, однією рукою стиснув руків'я меча, а іншою - склав пальці в кулак. Погляд зверхньо пройшов крізь підданого, який у той час від голосу ватажка схилив погляд униз, однак одночасно з цим рухом теж схопився за руків'я свого меча. Виголошував непокору своїми діями.

- Це вилізе тобі боком, обіцяю, - прошипів Морган тихо. Він прошипів це так тихо, що його почув тільки Йодель, і той здивовано зиркнув на Моргана. Швидко відвівши погляд, щоб Морган нічого не запідозрив, проговорив:

- Ось і наш слуга. Я чую, як скрипнули двері з цілительського дому. Приготуйтесь,- відчеканив Йодель.