Глава 5. Очікування

Дівчина знаходилась в домі цілителя ще дві години, а по тому, зміцнівши та взявши обіцянку з цілителя нічого не казати своєму братові, попрощалась з ним та заплутаними стежками, де мало хто ходить, попленталась до себе у хатинку разом з Імре. 

Імре зачудовувався, як гарно виглядала його пані після такої важкої ночі. Та все ж боявся, що брат Розалії запідозрить недобре, і все-таки взнає за прогулянку своєї сестрички з небезпечними сусідами. 

Та в той день Розалії несказанно повезло: Лестер разом зі своїми друзями віддавав шану загиблим за містом. Тож він усю ніч підтримував величезну ватру, і ділився історіями про того, чи іншого солдата. 

Повернувся він тільки під ранок, тож Розалія мала ще чверть години, щоб підготуватись. Перевдягнулась, залізла у ліжко і заснула - зазвичай вона спала аж до полудня, тож не було б дивним, якби вона зараз спала. 

Імре ж повільно полишив дім Розалії, бачачи що його послуги наразі в домі не потрібні, пішов до водоспаду на Рівве, щоб очистити думки та підготувати місце для пані Горліції. Вона любила по-особовому це місце - адже це місце зустрічі її з батьком сімейства Ледгардом. 

Горліція уже стояла біля водоспаду, коли Імре підходив туди та поклоном привітав її:

- Доброго сонячного ранку Вам, пані, - усміхнувся Імре і вклонився ще нижче.

- Доброго, аякже, - усміхнулась лукаво Горліція. Вона шукала Імре уночі, їй не спалось і забажалось випити заспокійливого чаю, однак Імре ніде не було, хоч кого вона питала. Всі як один твердили, що не бачили його ще з часу прогулянки з Розалією, тож Горліція одразу запідозрила неладне.

- Де бували вчора ввечері? - холодно спитала Горліція. Вона вже не усміхалась, дивилась з-під лоба та напружено переминала пальцями. Водоспад же зашипів, ніби вказуючи на настрій господарки, однак Імре не виказавши жодним чином здивування, заявив:

- Прогулювались містом, пані. А пізніше зайшли у гості до пана Радріка, - сказав слуга. Знав, що якщо спитає господарка, Радрік однозначно їх прикриє, однак отримати питання від Радріка було точно кращим, ніж питання про буревійників від пані Горліції. 

Горліція не стала запитувати, що ж такого робила її донька у колишнього нареченого Шарлотти. Родина Радріка - це родина поважних, багатих, розумних аристократів, з якими був підписаний договір про одруження старшої доньки і старшого сина з сімей. На карту випали Шарлотта і Радрік, однак, коли настав час дійсно одружуватись, Шарлотта утекла до Адріана, і їх таємно одружив священик. Такої шкоди, яку заподіяла Шарлотта сім'ї Радріка у Розені не робив ще ніхто. Просто втекти зі свого ж весілля і повернутись через декілька годин одруженою - нонсенс. Але явно не стали перечити - Адріан ж кронпринц! А незабаром після одруження став королем, а Шарлотта - королевою. І хоч стара релігія забороняла поєднювати дві магічні пари разом, все ж таки вони поєднались. Та як ви зрозуміли з раніших подій, у пари не було дітей. Десять років - і все ще немає дітей. 

Тож, можливо, молода пані Розалія закохалась у пана Радріка, адже його серце - з розмов інших аристократів - далі вільне. Такий шлюб би сильно припав до душі пані Горліції, тож вона просто гмикнула, і обернувшись назад до водоспаду почала думати далі про своє.

- Як пані дозволить, то піду накривати на стіл. Осмілюсь скерувати на трав'яний чай, - глипнув на неї Імре. Вона ж коротким кивком дозволила повернутись в будівлю і розпочинати день на кухні. 

Імре ще раз уклонився, і тихо щез. А пані лишилась думати про шлюби доньок і свій власний шлюб. Треба було щось змінювати. 

Тим часом, час невпинно йшов далі, і наша пані Розалія після нічних пригод прокинулась в хорошому настрої. Їй наснився дивний сон, де її вкривав у одяг якийсь дуже гарний, міцний, високий чорнявий пан, а пізніше і погладив по шкірі щічок, які так сильно розчервонілись. 

Вона прокинулась, і ще з декілька хвилин заглядала у вікно, згадуючи сон. Подумалось, що можливо, той юнак так само отримує сни з нею? Можливо, теж про неї пам'ятає і згадує? 

Можливо, він приїде ще раз, адже скучить за нею? І вона побачить його, зможе поговорити з ним. У нього такий сильний, мужній голос... 

Думки Розалії далі завели у романтичне русло, залишивши її з посмішкою. Вона поспішила вдягнутись, вийти з кімнати та зробити перекус. Далі - навчання з матір'ю, які минули без проблем, єдине що - мусила розказувати, що вчора ввечері були у Радріка. Далі вона пішла прогулюватись містом з Імре і зазирнула до нашого Радріка, в його маєток. 

Вулиця закінчувалась величезною будівлею на чотири поверхи, також побудованої з каміння. Всередині було багато світла, наче будинок - прозорий, і каменів не існує; багато дерев'яних скульптур знаходилось всередині, багато ліпки з глини. Дід Радріка ну дуже вже обожнював мистецтво, тому перебувати усередині було наче зайти у сімейний музей - скульптури, в більшості, та деякі картини були навколо усього дому. 

Увійшовши у дім, Розалія побачила нові скульптури - отже, митець далі творить і робить все нові і нові скульптури, що не могло не тішити. Окликнула, при вході до кімнати Радріка, однак ніхто не відповів. Зайшла на другий поверх, замітила, що ніхто зі слуг її не спиняв, а діда Радріка і його самого поки немає. Цікаво, де усі? 

Рухалась вона тихо, тож і не викликала своїм шумом нікого з прислуги - усі метушились на найвищому, четвертому поверсі. Спускали нову ліпнину діда. 

Тож, вона мала декілька хвилин для розглядання кімнати Радріка. Широкі дубові двері, такі ж дубові перила які вели з входу кімнати і до підвищення над вікном - окрім вікна, збоку нього був вирізьблений спеціальний вхід з кімнати, щоб можна було з кімнати податись на балкон, а з нього - по драбині вгору або вниз. Це придумав сам Радрік, подобалось йому заходити до кімнат інших незвичним способом. 

В кімнаті було таке ж широке дубове ліжко, незастелене і з перевернутими подушками; стіл для письма і книжкова полиця. Дівчина присіла до ліжка, і вдихнула аромат, який доносився з ще теплих подушок... Пахне цитрусами. Чудово.