Глава 1. Початок історії

Сильна спека на півострові Розен застала нас, як завжди, невчасно — жаркий клімат, майже без вітру. Добре хоч зелені вдосталь. 

Золотисто-бліді коні, які ледь перебирали ногами, табуном везли королівський екіпаж між високих і поки майже безлистих дерев; спека робила існування в полудень на півострові нестерпним. 

— Досить уже махати цим віялом, прошу тебе, — роздратовано сказала я до чоловіка, — ще трохи і я дійсно буду схожою на фурію!

Чоловік в ту ж мить згорнув віяло пурпурового кольору з намальованими поверх квітками, і відкинувся на протилежний бік карети. Уважно глянув на мене — і в ту ж мить його серйозне лице розцвіло усіма барвами веселки. Мітки по тілі короля, у вигляді різноманітних тваринок, почали рухатись і в меланхолії, підсміюватись.

— Ще трошки, і я скоро побачу замість своєї коханої королеви суфле, — засміявся голосніше він, але і поспішив заспокоїти, — не переживай, зовсім скоро ми прибудемо до нашої любої родини, і вони точно вкриють нас від спеки.

Я окинула його сердитим поглядом, але зовсім скоро забула про образу і просто вдивлялась у вікно з карети.

На той момент мені було 32 роки, рум'яний відблиск на щоках перетворювався на червонявий колір через спеку; мої карі очі з цікавістю спостерігали за королем, а золотисто-каштанове волосся вкривало плечі і спускалось нижче пояса, комічно закручуючись у хвильки. На правій руці красувались дві каблучки — одне в золотистому обрамленні з печаткою лева, інша каблучка ж — срібна з печаткою троянди.

Мої каблучки. Одна - мого роду, а інша - надана при одруженні. Хто ж знав, що вони зіграють зі мною злий жарт...

Моїх міток на тілі було замітно менше, ніж у короля, але вони палали зараз червонявим кольором. Видно, що розізлостила уже ця дорога; мітки різноманітних рослин схилялись, сяяли та рухались по ключицям, долоням та шиї.

— І не думай, що ми приїхали сюди тільки заради справи. Я хочу балу! Балу, чудових декорацій... Такого красивого залу, як тут, більше не знайти! — промовила я, швидко кидаючи погляд на короля, а мітка рози засяяла червоним кольором сильніше. При цих словах я виструнилась, як скрипка і очікувала хоч на якісь слова свого короля.

— Знаю, моя люба. Зробимо тобі бал; і зразу знайдемо того крота, який бігає від нас до буревійників. Може навіть, встигнемо до наступного місяця, — підмигнув король, провівши пальцями по моїй щічці. Відчула холодність його рук, опустила голову і уважно розглядала каблучки; засмутилась.

Відвернувшись у віконце, я з сумом розглядала свій край. Тепер ще треба було знайти того зрадника.

Ряди дерев густішали, і тінь почала з'являтись все більшими ділянками навколо карет.

Першою спинилась карета, запряжена чорними кіньми, і за секунду звідти вийшли чотири молодика — воїни з надзвичайними здібностями. Усі четверо, вели себе як старі друзі, сміючись, жартуючи і хапаючись за животи, крокували до другої та третьої карет, які все ще рухались. Наймолодший юнак зі світлим волоссям найближче підступив до другої карети, відкриваючи двері та подаючи руку, в поклоні. 

Молодик, як і всі решта воїнів, був одягнений у синю легку кофтину з темно—коричневою накидкою, а найголовнішим атрибутом молодика був величезний меч, закріплений до пояса, та палиця з металевим відтінком, посередині якої був, ніби влитий, синій камінь. 

На мечі, якщо пильно придивитись, був надпис "În slujba regelui", що на їхній мові означало "служу королю". Такий меч міг поранити будь-якого ворога корони, а його вістря було смертельним при доторку; однак якщо ним замахнутись на людину такої ж крові, як у королівської сім'ї, меч відскочить. Магічний. 

— Поїздка видалась дуже вдалою, однак зараз Вам потрібен відпочинок. Ми з хлопцями швидко перевіримо територію і можемо приступити одразу ж до чергування, Ваша Світлосте, — промовив юнак до нас з королем. 

— Вам також потрібен відпочинок, тож залучіть усіх людей. Не потрібно обтяжувати себе додатковими зусиллями щодо охорони, ми тут не вперше — думаю, клопотів не буде, — рівний голос короля Адріана і далі лунав з карети, роздаючи накази, поки на міцну та велику долоню молодика-воїна подалась  моя ніжна та маленька рука. 

Я вигулькнула з карети, оглянула місцевість і, втішена, швиденько вийшла з неї, щойно побачила недалеко струмок і будинок з каменів. Рідний край. 

Будинок нагадував маленький грибочок посеред величезних дерев, в переважній кількості збудований з крупного сірого каменю, а справа від нього протікав струмок води, який то тут, то там виходив за береги. Цікавий погляд впав на крісло біля дому, на якому зручно розташувався мій молодший брат - Лестер. 

— Лотті, то ви вже тут! — вигукнув шатен, швидко зірвавшись зі свого крісла і підходячи до екіпажу. Як же він виріс за ці роки...

— Аякже, рада тебе бачити! Зараз і чоловік мій вийде привітатись, тільки-но перестане роздавати вказівки — фиркнула я. 

Зараз же бігла так само стрімко до свого брата, і обійнявши його, відчула що дійсно удома. Там де завжди раді. 

Лестер виглядав трохи молодшим, ніж я — на той момент йому було уже 28 років, високий, ошатний, з дужими руками та плечима, виглядав майже як усі чоловіки з Розена, однак було щось досить незамітне, і одночасно цікаве на його тілі — мітки. 

Мітки були і на литках хлопця, і на руках, і навіть одна на щоці. На щоці найменша за розміром - маленької рози, яка, за постійного спостерігання, ніби рухалась від вітру. Інші ж мітки були у формі кактусів, слонової трави, баобабу, аконіту — усіх не злічити. Усі вони були ледь прозорими, з окресленням червоного кольору, і рухались так ж ритмічно, як і роза на щоці юнака. 

— То кажеш, Розалія недавно хворіла? А що сталось? — поки розпитувала брата про нашу меншу сестру, ми наближались до будиночку. Мені цікаво, як наша сестричка постійно вскакує у неприємні історії останнім часом; а особливо цікаво, що вона робила на кордоні з буревійниками... Король поки не отримав ці вісті, сподіваюсь, інакше його гнів не стримаю навіть я.