Глава 1. Початок історії

Сильна спека на острові Розен застала їх зненацька - непривітний клімат, жаркий, а головне - майже без вітру. 

Золотисто-бліді коні, які ледь перебирали ногами, табуном везли королівський екіпаж між високих і майже безлистих дерев; пустош і спека робили існування усіх на острові нестерпним. 

- Досить уже махати цим віялом, прошу тебе, - роздратовано сказала королева Шарлотта до чоловіка, - ще трохи і я дійсно буду схожою на фурію!

Чоловік в ту ж мить згорнув віяло пурпурового кольору з намальованими поверх квітками, і відкинувся на протилежний бік карети. Уважно глянув на жінку навпроти - і в ту ж мить його серйозне лице розцвіло усіма барвами веселки.

- Ще трошки, і я скоро побачу замість своєї коханої королеви суфле, - засміявся голосніше він, але і поспішив заспокоїти, - не переживай, зовсім скоро ми прибудемо до нашого друга Радріка, і він точно вкриє нас від спеки.

Королева Шарлотта окинула його сердитим поглядом, але зовсім скоро забула про образу і просто вдивлялась у вікно з карети. Їй на той момент було 32 роки, рум'яний відблиск на щоках перетворювався то на блідність, то навпаки - на занадто густий колір червонявого сонця. Її карі очі були широко відкриті, темно-каштанове волосся вкривало плечі і спускалось нижче пояса, комічно закручуючись у хвильки, а занадто відкрите декольте було рясно вкрите краплями поту. На пальці красувались дві каблучки - одне на правій руці, золотисте обрамлення з печаткою лева, інша каблучка ж на лівій руці - срібна з печаткою троянди. 

Ряди дерев густішали, і тінь почала з'являтись все більшими ділянками навколо карет.

Першою спинилась карета, запряжена чорними кіньми, і за секунду звідти вийшли чотири молодика - воїни з надзвичайними здібностями. Усі четверо, вели себе як старі друзі, сміючись, жартуючи і хапаючись за животи, крокували до другої та третьої карет, які все ще рухались. Наймолодший юнак найближче підступив до другої карети, відкриваючи двері та подаючи руку, в поклоні. 

Молодик, як і всі решта воїнів, був одягнений у синю легку кофтину з темно-коричневою накидкою, а найголовнішим атрибутом молодика був величезний меч, закріплений до пояса, та палиця з металевим відтінком, посередині якої був, ніби влитий, синій камінь. 

На мечі, якщо придивитись, був надпис "În slujba regelui", що на їхній мові означало "служу королю". Такий меч міг поранити будь-якого ворога корони, а його вістря було смертельним при доторку; однак якщо ним замахнутись на людину такої ж крові, як у королівської сім'ї, меч відскочить. Магічний. 

- Поїздка видалась дуже вдалою, однак зараз нам потрібен відпочинок. Ми з хлопцями швидко перевіримо територію і можемо приступити одразу ж до чергування, Ваша Світлосте - промовив юнак. 

- Вам також потрібен відпочинок, тож залучіть усіх людей. Не потрібно обтяжувати себе додатковими зусиллями щодо охорони, ми тут не вперше - думаю, клопотів не буде, - рівний голос короля Адріана і далі лунав з карети, роздаючи накази, поки на міцну та велику долоню молодика-воїна подалась ніжна та маленька рука Шарлотти. 

Вона вигулькнула з карети, оглянула місцевість і, втішена, швиденько вийшла з неї, щойно побачила недалеко струмок і будинок з каменів. Рідний край. 

Будинок нагадував маленький грибочок посеред величезних дерев, в переважній кількості збудований з крупного сірого каменю, а справа від нього протікав струмок води, який то тут, то там виходив за береги. Зелень, якої так не вистачало, тут було вдосталь - адже струмок забезпечував безперервне життя навколо. Цікавий погляд Шарлотти впав на крісло біля дому, на якому зручно розташувався її молодший брат - Лестер. 

- Лотті, то ви вже тут! - вигукнув шатен, швидко зірвавшись зі свого крісла і підходячи до екіпажу. 

- Аякже, рада тебе бачити! Зараз і чоловік мій вийде привітатись, тільки-но перестане роздавати вказівки - фиркнула Лотті. Зараз же вона бігла так само до свого брата, і обійнявши його, відчула що дійсно удома. Там де завжди раді. 

Лестер виглядав трохи молодшим, ніж його сестра - на той момент йому було уже 28 років, високий, ошатний, з дужими руками та плечима, виглядав майже як усі чоловіки з Розена, однак було щось досить незамітне, і одночасно цікаве на його тілі - мітки. 

Мітки були і на литках хлопця, і на руках, і навіть одна на щоці. На щоці найменша за розміром - маленької рози, яка, за постійного спостерігання, ніби рухалась від вітру. Інші ж мітки були у формі кактусів, слонової трави, баобабу, аконіту - усіх не злічити. Усі вони були ледь прозорими, з окресленням червоного кольору, і рухались так ж ритмічно, як і роза на щоці юнака. 

Королева та її брат спокійною ходою віддалялись від екіпажу до будиночку, а позаду них - і молодий воїн, який постійно супроводжував усюди королеву Шарлотту. 

Через декілька хвилин, розуміючи, що давно не чути голос королеви, визирнув і король. 

Якщо на братові королеви і були замітні мітки, однак вони лише були окресленням, то на королю мітки були повноцінними та відтворювали при русі своїми барвами рух тварин. 

На руці короля Адріана красувалась родинна мітка - лев, який на даний момент ричав і виглядав страхітливо, а трохи вище, де знаходилась шия - оповита змія навколо неї з хижим поглядом. Сам же король виглядав хоч і весело, вражав своїм войовничим виглядом, а особливо мітками, які тут і там були навколо ніг, тулуба, рук. 

Він вийшов з карети, похмуро глянувши на одного з воїнів, нагадуючи собі, що тепер розпочнеться пошук зрадника. Або зрадниці. 

Пора рухатись. Пора.