Ходяча смерть

Життя - це найпрекрасніше, що у нас є.Для більшості людей Чикаго навесні здавався втіленням життя:гамірні кав'ярні,сміх на набережній Мічигану та різноманітні хобі,на які не шкода вихідних.Але десятирічна Сью дивилась на цей світ зовсім по іншому з відразою та небажання жити.Очі в неї були скляні,як у порцелянового ляльки,а перехожі пошепки називали <<ходячою смертю>>.Поки інші дівчата бавились у класики чи плетінням браслетів,Сью сиділа в густих хащах за гаражами.У її тонких пальцях правої руки блищало лезо канцелярського ножа.В лівій тримала щойно спійману слизьку жабу.Вона діяла не зі злості - їй просто було цікаво, як влаштований цей механізм,що перестає рухатись,коли зробити надріз влівому кутку зверху.А то їй на думку збрело перерізати вени,але це помітила вчителька та вихопила ніж з рук при цьому подзвонити батькам.

-Вона некерована,плакала мама в кабінеті чергового вже третього за рахунком  психолога. - Ми не справляємося з її витівками.

Сью в цей час сиділа на  шкіряному дивані,розглядаючи свої покусані нігті,і думала, що терапія - це така ж марна трата часу,як і дівоча дружба.Нудна балаканина.Куди веселіше було підкинути запалену петарду а рюкзак старості класу.Єдиними хто витримував її характер, були хлопці з околиці.Без романтики, без секретів лише чистий адреналін.Вони палили суху траву за будинком та збігали від поліції.Але сьогодні Сью зайшла занадто далеко. 

Залізнична станція гуділа від напруги.Важкий товарний потяг випустив хмару гарячої пари,готуючись вирушати в дорогу.Сью вже здійнявся ногу,щоб лізти наверх.

-Сью стій!Не роби цього?

-сильний ривок змусив її відлетіти назад, прямо на гравій.

Над нею стояв Симон важко дихаючи.Його обличчя було блідим від жаху, а пальці, якими він тримав її за куртку тремтіли...

-Будь обережно,а то не витримаю,якщо з тобою щось трапиться.

-Чого хвилюватись нічого не сталося сказала дівчина з посмішкою на обличчі.

Шкільний коридор зазвичай розступався перед Сью,ніби вона була живою аномалією.Громісткі черевики,численна кількість ланцюгів на чорних джинсах видавали характерний брязкіт,який усі в радіусі п'яти метрів знали напам'ять.Чорний готичний макіяж,кільце в носі та крижаний погляд. Сьогодні кабінет директора буквально здригався  від криків.Батьки Сью,бліді й вкотре вислуховували вердикт закриваючи обличчя спітнілими руками.Цього разу Сью перевершила сама себе 

-Вона примудрилася десь дістати живу піранію,і замкнути її в шафці Кетрін, місцевої королеви популярності,яка останнім часом нестерпно дратувала Сью своїм пищанням.Результат - Кетрін у лікарні накладають шви на роздерті пальці,а директор,червоний від люті,тицяє пальцем у папери.

-Ще одна скарга Сьюзан!Лише одна - і ти вилитиш звідси,як пробка з пляшки!  - горлав він.

Сью в цей момент лише спостерігала за краплею дощу, що стікала по вікні.Обіцянка виключення не лякала її

-Вона перевела погляд на директора та з серйозним лицем сказала: Я вас почула.Та спокійно вийшла з кабінету.

Хоч сама Сью цього ніколи не визнавала, вона була зіркою цієї школи. Її або панічно ненавиділи й вважали божевільною або потай захоплювалися,говорячи навздогін короткі: Ти класна!.Вона приковувала до себе погляди,хоч і трималася від усіх на відстані гарматного пострілу.Дівоча дружба здавалася дурницею до сьогоднішнього дня.