Розділ 4

Примітка автора:

Беріть щось холодненьке та гайда до нової глави 🧋✨

Париж ділився на двадцять округів, нумерація яких розкручувалася від центру спіраллю. Оселя Луїса знаходилася у вісімнадцятому, у східній частині міста – на Монмартрі. І хоча вершина пагорба біля Сакре-Кер вважалася безпечною та популярною, варто було спуститися нижче, як блиск змінювався хаосом метро, галасливими натовпами, вуличними торговцями та кишеньковими злодіями. Рідний запах смаженої кукурудзи й дешевого тютюну тут переплітався з музикою та гуркотом поїздів надземки.

Луїс зупинився перед багатоквартирним будинком і підняв голову. Нормальні люди зайшли б усередину й скористалися сходами чи ліфтом, але він звик діставатися оселі власним способом. Зігнувши ноги, хлопець прудко стрибнув, відштовхнувся від кам’яного виступу цоколя й вчепився у коване поруччя балкона на першому поверсі. Заліз на нього, а далі – миттю опинився на другому, третьому, четвертому...

Він опинився на дев’ятому поверсі – на власному балконі. Луїс часто повертався додому саме так, тому завжди залишав двері прочиненими або носив ключ на шиї.

Квартира мала дві кімнати: спальню, суміжну з кухнею, та невелику ванну. Хлопець упав на незастелене ліжко, ігноруючи купу одягу на підлозі. Весь його простір – це ліжко, тумба для речей, маленький холодильник і пошарпане крісло на коліщатках, яке він підібрав на смітнику й відреставрував. Поруч стояли плита та стіл, захаращений чайником та іншим побутовим дріб’язком.

Він дістав з кишені гроші, щоб ще раз їх перерахувати. Це було своєрідним ритуалом і навіть антистресом: Луїс заспокоювався, коли вкотре переконувався, що найближчим часом не опиниться на вулиці з порожніми кишенями.

Десь у місті гучно завили сирени, під цей звук забурчав шлунок. Хлопець сьогодні нічого не їв. Підхопившись із ліжка, він дістався до холодильника. Вибір був небагатим: напівгниле яблуко, напівпорожня банка молока, шматок сиру та два яйця.

За п’ять хвилин він уже жував омлет, а на десерт посмакував половинкою вцілілого фрукта.

Поївши, він взявся складати список справ. Незаточеним олівцем нашкрябав на папері:

• Сходити за продуктами.

• Віднести дещо з їжі батькам.

• Попрати одяг.

• Набрати води в парку.

Питної води вдома не було – йому не вперше доводилося викручуватися. Як добре, що в паризьких парках її можна набрати безкоштовно. Хоч щось у цьому житті він міг не красти.

Та спершу він мусив завітати ще в одне місце.

Зібравши брудні речі, Луїс рушив до найближчої пральні. Улюблена червона толстовка, темні спортивні штани, три футболки та спідня білизна – усе це полетіло в барабан. Правду кажучи, речей у нього було небагато, та й ті – добре заношені. Футболки з секонд-хенду, штани, залатані вже вп’яте... Хіба що толстовка була новою – він поцупив її на ринку, поки продавчиня обслуговувала чергового покупця.

Чекаючи, Луїс нервово теліпав ногою і стежив, як барабан набирає воду, а речі всередині починають свій нескінченний танець. Сім євро та година часу за чистий і сухий одяг. Щойно все було готове, хлопець подався до парку, прихопивши з дому великий бутль.

Туристи незадоволено зиркали на нього: у Луїса був найбільший бутль, тож чекати своєї черги їм довелося цілу вічність.

Вже на зворотному шляху він заскочив до місцевої крамниці. Два багети, дві пачки масла, по дві пачки сиру та ковбаси, дві банки бобів, кілограм помідорів, рис, яйця – усе це продавчиня швидко пробила на касі, де висвітилося тридцять вісім євро. З двома тисячами в кишені він міг дозволити собі значно більше.

Сьогодні нічого з цього не доводилося красти. Сьогодні він міг дозволити собі бути простим законослухняним громадянином.

І безумовно, як «дуже гарний син», він попрямував до десятого округу – туди, де мешкали його батьки. Хоча вісімнадцятий межував із десятим, Луїс був тут нечастим гостем. Усе тому, що в цих кварталах він не бачив для себе жодного зиску. Тут ще дужче кишіло вуличними конфліктами й наркотиками, а повітря, здавалося, було густішим від присутності підозрілих осіб, що збиралися великими групами в тіні вокзальних стін.

Перед тим як завітати до батьків, він шаркнув запальничкою, підносячи вогонь до сигарети – стара звичка перед зустріччю з рідними. Сизий дим був йому ріднішим за чисте повітря і заспокоював краще за будь-які пігулки.

Червона толстовка змінилася на потерту чорну куртку, яку він поцупив у якогось байкера, поки той цідив пиво. Цупка тканина на грудях холодила тіло, а розстебнута блискавка торкалася шкіри. Він випустив дим ніздрями й затоптав недопалок носком черевика. Нервував, наче семирічний хлопчисько, наче вперше мав побачити те, що спостерігав безліч разів за все своє дитинство.

Луїс штовхнув двері й зайшов до напівпорожнього приміщення. Батьки розпродали все, що мало бодай якусь цінність, заради чергової чарки. У помешканні тхнуло затхлістю, під ногами шелестіло сміття, а батьки спали...

— Треба ж... ще не похмелилися, — Луїс підійшов до вікна і різко відсунув штори, впускаючи в кімнату денне світло. Потім заходився збирати порожні пляшки в одну купу.

Яскраве сонце змусило їх розплющити очі. Батько зайшовся хриплим кашлем, а мати бурчала, що її мучить спрага.

Вічно п’яні, вічно незадоволені батьки й цього разу не зрадили своїм звичаям, зустрівши сина як завжди, лайкою та сваркою.

— Чого приперся так рано? — від батька на всю кімнату разило вчорашнім перегаром.

— А ти б волів, аби я взагалі не приходив? — спитав Луїс, не припиняючи збирати сміття.

— Не кричи на батька, голова тріщить, — мати спробувала піднятися з ліжка.

— Справді? Може, варто спробувати менше пити? — іронічно зауважив хлопець.

— Ти як зі старшими розмовляєш?! Ти! — визвірився батько, сиплючи на нього нову порцію лайки.

Луїс не зважав. Він абсолютно спокійно викладав продукти з пакетів на невеликий стіл.

— Так, як старші на те заслуговують.

Він повернувся до батьків: