Епілог

Епілог: Там, де починається вічність
Місяць поволі спускався за обрій, а на небі вже займалася ніжна світанкова зоря. У невеликому затишному будиночку на краю густого лісу все було спокійно. Звуки природи наповнювали повітря — спів птахів, шелест листя і м’який шепіт вітру. Цей світ був їхнім новим домом, місцем, де не було війни, страху чи тіней минулого.
Анна стояла на веранді, загорнувшись у теплий плед. Її довге біле волосся спадало хвилями, мерехтячи у вранішньому світлі. Вона вдивлялася у далину, де на горизонті з’являлося сонце, ніби вітаючи її новий день. Її обличчя було спокійним, а в очах світилися вдячність і щастя.
Даніель вийшов на веранду тихо, щоб не злякати цей момент. Він зупинився на кілька секунд, дивлячись на неї. Анна була його світом, його всесвітом. Її присутність змінювала все навколо, наповнюючи світлою магією навіть найпохмуріші куточки його душі.
— Не спиш? — запитав він м’яким голосом, підходячи ближче.
Анна обернулася, і на її обличчі з’явилася посмішка.
— Не могла, — відповіла вона. — Це місце... воно таке спокійне, таке справжнє. Я все ще не можу повірити, що тепер це наш дім.
Даніель обійняв її ззаду, обережно поклавши руки на її плечі. Він нахилився і поцілував її у скроню.
— Це реальність, Анно. Ми заслужили це. Ми боролися за наше щастя, і тепер воно тут, поруч із нами.
Вона повернулася до нього, їхні обличчя були близько одне до одного. Її очі шукали його погляд, і коли вона його знайшла, серце стислося від тепла. 

— Даніелю, я ніколи не думала, що знайду когось, хто прийме мене такою, якою я є. Ти побачив мене справжньою, навіть тоді, коли я сама боялася себе.
— А я ніколи не думав, що знайду когось, хто навчить мене любити. Ти змінила мене, Анно. Ти дала мені причину жити.
Він нахилився, і їхні губи зустрілися в ніжному поцілунку. Це був поцілунок, сповнений любові, яка пройшла через усі випробування. Поцілунок, у якому було все: вдячність за минуле, радість за теперішнє і віра в майбутнє.
Вони стояли так кілька хвилин, обійнявшись, слухаючи тишу, яку порушували лише звуки природи.
— Як думаєш, що буде далі? — тихо спитала Анна, торкаючись його грудей, де вона відчувала рівне биття його серця.
Даніель усміхнувся і притиснув її ближче.
— У нас попереду ціле життя, щоб дізнатися. Але я знаю одне: поки ти поруч, я готовий до всього.
Анна притулилася до нього, вдихаючи його запах, який став для неї символом дому.
— Я теж, — прошепотіла вона. — Я готова.
Вони стояли на порозі свого нового життя, під світлом вранішнього сонця. Це був не кінець їхньої історії, а лише початок. Початок життя, сповненого любові, надії та спокою, яке вони створили разом.
І світ тепер належав їм.