21

Епізод 21: Місячне вінчання
Місяць високо піднявся над горизонтом, його світло ніжно огортало невеликий лісовий пагорб, де все було готово до церемонії. Тиша, яка панувала навколо, була незвичайною, майже священною. Це була ніч, що знаменувала не лише кінець війни, а й початок нового життя.
Анна стояла перед дзеркалом у невеликому будиночку, розташованому на галявині. Її біле волосся спадало хвилями, і цього разу вона не ховала його. Воно сяяло у світлі місяця, підкреслюючи її природну красу. Вона обрала просту, але елегантну сукню, яка нагадувала про її скромність і силу водночас. Вона дивилася на своє відображення і на мить замислилася: хто б міг подумати, що все це можливе? 

— Ти готова? — тихо спитала Еліза, входячи до кімнати. Її очі світилися теплом, а на обличчі була легка усмішка.
— Так, — відповіла Анна, глибоко вдихнувши. — Я готова.
Еліза кивнула і ніжно торкнулася її плеча. Вона знала, як важко було Анні дійти до цього моменту. Але тепер, після всіх пережитих випробувань, вона заслужила на щастя.
На пагорбі, оточеному ліхтарями, що світилися магічним світлом, вже зібралися всі їхні близькі. Союзники, які боролися поруч із ними, друзі, які стали частиною їхньої родини, і навіть ті, хто ще недавно були ворогами, але тепер вирішили стати частиною нового світу.
Даніель стояв у центрі галявини, його темний костюм контрастував із місячним сяйвом, але саме це підкреслювало його сильну й впевнену поставу. Його очі світилися очікуванням і любов’ю, коли він побачив Анну, яка виходила на галявину. Її хода була впевненою, а очі випромінювали світло, яке здавалося, могло освітити весь світ.
Вони стали один перед одним, їхні погляди зустрілися. У цю мить зникло все інше. Не було війни, страхів чи темряви — лише вони двоє і їхнє кохання.
Старший із союзників, мудрий чоловік на ім’я Ліор, що став для них наставником, підняв руки, аби розпочати церемонію.
— Сьогодні ми не просто святкуємо союз двох сердець, — сказав він глибоким і спокійним голосом. — Ми святкуємо перемогу світла над темрявою, надії над відчаєм і любові над усім іншим.
Ліор провів їх через традиції, які об’єднували їхні світи. Анна й Даніель обмінялися обітницями, які були простими, але справжніми.
— Я обіцяю завжди бути поруч із тобою, навіть коли світ змінюється, — сказав Даніель, тримаючи її руку у своїй. — Я буду захищати тебе, але більше ніколи не ховатиму твоє світло.
— А я обіцяю завжди вірити в тебе, — відповіла Анна, її голос був м’яким, але впевненим. — Ми пройшли крізь темряву, і тепер наше світло завжди буде разом.
Коли вони обмінялися кільцями, місяць засяяв яскравіше, ніби схвалюючи їхній союз. Їхні друзі й союзники підняли руки до неба, вшановуючи цю мить. Весь світ ніби зупинився, спостерігаючи за тим, як двоє людей, які колись були настільки різними, тепер стали одним цілим.
Після церемонії почалося святкування. Сміх і радість наповнили повітря. Люди танцювали під відкритим небом, музика лунала далеко за межі галявини, ніби оголошуючи світові про початок нового часу.
Анна і Даніель стояли осторонь, спостерігаючи за тим, як їхні друзі святкують.
— Ми це зробили, — тихо сказала Анна, дивлячись на нього.
— Так, — відповів Даніель, притягнувши її ближче. — Але це лише початок.
Вони стояли, обійнявшись, під місячним сяйвом, знаючи, що разом вони здатні подолати будь-які труднощі. Їхній світ змінився, і тепер він належав їм.