17

Епізод 17: Лінія фронту
Темрява здавалася непроглядною. Місто, яке колись було домом для мільйонів, тепер стало полем бою. Відлуння кроків, голоси, які лунали з темряви, і відчуття наближення бурі — все це стало частиною їхнього нового світу.

І хоча війна за світло та тіні ще не завершилася, герої розуміли, що цей момент визначить, хто вийде з цієї боротьби переможцем.
Даніель стояв на перехресті двох вулиць, звідки відкривався огляд на старі будівлі, які тепер стали укриттям для його армії. Його погляд був поглинутий нічною тишею, але в серці кипіли сумніви. Він не міг позбутися думки, що все, чого вони досягли, може бути зруйноване в один момент.
Він відчував присутність Елізи поруч — її хода, як завжди, тихо лунала, але вона була вперта й рішуча. Вони вже були занадто близько до кінця, і назад уже не було шляху.
— Що ти думаєш? — запитала вона, підійшовши ближче. Її очі не зраджували хвилювання, але вона була сильна. Вона знала, що цей бій вже не був лише зовнішнім. Вони боролися з чимось більшим — з самим собою, з власними страхами і сумнівами.
Даніель озирнувся на неї, і на його обличчі відобразилась важка рішучість. Він знову не міг сказати, чи був готовий до цього бою, але він знав, що іншого шляху немає.
— Ми не можемо дозволити себе зупинитися, — відповів він. — Якщо ми зараз відступимо, вони завдадуть удару, якого ми не переживемо. Вони не дадуть нам шансів. І все те, за що ми боролися, зникне.
Еліза коротко кивнула, її серце билося швидше. Вона знала, що їхній шлях не обіцяв легкості, але вони йшли до кінця. Для неї це вже було не лише про виживання. Це була боротьба за те, у що вони вірили. Це була боротьба за їхнє право на світле майбутнє, навіть якщо це означало йти через найтемніші дороги.
Раптом тишу перервав крик, що долетів із вулиць — звук, який свідчив про те, що бій почався. Даніель і Еліза поглянули один на одного. Вони не потребували слів. Вони знали, що прийшов час.
Темна жінка, що була їхнім головним ворогом, не приховувала свого задоволення. Її армія вже розпочала наступ, а вона, стоячи в центрі, виглядала як господиня цієї ночі. Її погляд був холодним і злісним, а посмішка — погрозливою. Вона знала, що це момент, коли все мало вирішитися.
— Ви обрали бік. Тепер ви маєте побачити, до чого це призведе, — сказала вона, поглядаючи на обидвох героїв, а її слова відлунювали в темряві.
Її армія з'явилася з тіні, і битва за місто розпочалася.
Даніель, разом з Елізою і іншими вірними союзниками, вступив у бій, відчуваючи, як навколо вибухають уламки та спалахи. Кожен удар був не лише фізичним, але й відображенням їхніх власних страхів та надій. Вони боролися за те, що, здавалося, було давно втрачено, і кожен їхній крок наближав їх до фіналу.
Даніель був схожий на тінь, що мчала крізь поле бою, розрізаючи повітря з точністю і швидкістю. Його рухи були спокійними і стрімкими, а серце билось в такт битві. Він не міг думати про майбутнє, лише про те, що має зробити зараз, щоб зупинити темну силу, яка намагалася зруйнувати все, що було для нього важливим.
Еліза була не менш відважною. Її удари були точними, а кожен її крок — рішучим. Вона відчувала силу, яка розпалювала її, і знала, що це не просто бій за їхні життя. Це був бій за все, що вони любили, за кожного, хто чекав на їхню перемогу.
Вогняні спалахи, крики, і хід бою — все це змішувалося в єдину хвилину, коли час зупинявся. І кожен з них знав, що результат цього бою вирішить їхню долю.
Але поки вони боролися, темна жінка залишалася позаду, спостерігаючи за тим, як їхня рішучість ламала її плани. І, можливо, саме в цей момент вона розуміла, що навіть її могутність не завжди може подолати ту силу, яка йде від віри і надії.