16

Епізод 16: Тіні минулого
Вітри були сильними, і вони мчали через розбиті вулиці міста, що давно втратило свою колишню велич. Здавалось, навіть стіни мали своє власне життя, відгомін старих бійок і безжальних поразок, які ще досі лишали слід у кожному камені. Але серед цього розпаду була надія, яка тримала героїв на ногах — надія, що залишалася навіть після того, як здавалося, що все втрачено.
Даніель, відчуваючи тягар вибору, все ще стояв на тому ж місці, де з ним вперше зустрілися тіні його минулого. Темна жінка та її союзники залишили після себе враження, але цей бій був не тільки за світло чи темряву. Це була боротьба за душу, за те, що вони були готові віддати, аби зберегти те, що насправді важливо.
Еліза підійшла до нього, її кроки були тихими, але її присутність — непохитною. Вона стояла поруч, її очі зустрічалися з його поглядом, і між ними не було слів, лише розуміння того, що зараз відбувається щось більше, ніж просто битва.
— Ти готовий? — запитала вона, її голос був спокійним, але в ньому відчувалася тривога. Це був момент, коли все могло змінитися — для кожного з них.
Даніель не відповів одразу. Він думав про все: про їхній шлях, про вибір, який вони зробили, про темні шляхи, що відкривалися перед ними. І, попри все, він знав, що вони вже не могли повернути назад.
— Я не знаю, чи готовий, — сказав він, але його голос звучав знову твердо. — Але я знаю одне: ми не можемо стояти осторонь. Якщо ми не будемо боротися, то не буде нічого. І це буде кінцем не тільки для нас, але й для всіх, хто покладається на нас.
Вона кивнула, її погляд став м'якшим, але рішучим. Вона розуміла, що його сумнів — це лише відголосок болю, який вони обидва переживали. І хоча їй було страшно, її рішучість була ще сильнішою за цей страх.
— Ми не самі, — сказала Еліза. — І ми не повинні бути самотніми. Ти не один.
Із цими словами вона подала йому руку, і він з вдячністю прийняв її. Вони не могли зробити цей вибір окремо, і саме це з'єднувало їх. Вони стали однією силою, готовою змінити все, що так довго тримало їх в тіні.
Тим часом, у глибині темряви, на кордонах їхнього світу, знову з'явилися ті, хто володів ключами до старих таємниць. Темна жінка, знову на чолі своєї армії, дивилась на це місто, знаючи, що її час настане. Вона усміхнулась, як до старого знайомого, і її очі засяяли злісним світлом.
— Це лише початок, — прошепотіла вона, дивлячись на стіни, що ще тримали відлуння боротьби. — Вони ще не знають, скільки коштуватиме їхня рішучість.
Вона поклала руку на меч і зробила крок вперед, відправляючи своїх воїнів до бою, щоб довести, що навіть у найтемніших куточках цього світу все ще є місце для влади, для їхньої темної імперії.
Даніель і Еліза зібрали свою армію, зібравши тих, хто вірив у їхню справу. Вони знали, що цей бій буде не тільки фізичним, але й внутрішнім. Бо в кожному з них залишались сумніви, залишалась тінь минулого, яка шепотіла про темряву, що не дасть їм шансу на перемогу.
Але вони йшли вперед, на зустріч своїй долі, яку вони самі вирішили змінити. З кожним кроком їхня рішучість ставала сильнішою. Це була боротьба не тільки за життя, але й за їхню майбутню свободу, за те, аби не піддатися тінями минулого, які намагалися їх поглинути.