9

Епізод 9: Зломлені ланцюги
Вітри змінювалися, але не приносили спокою. У повітрі було відчуття наближення чогось великого, і хоча ніч була спокійною, Еліза відчувала, як її серце стискається. Вона сиділа біля вікна, спостерігаючи за тінями, які танцювали на стінах її нової оселі. Вони стали її прихистком, але не могли приховати всі ті темні сили, що неслися ззовні.
Даніель підійшов до неї тихо, немов тінь, і опустився поруч. Його погляд був уважним, але він бачив у її очах відбиток втоми, яку не можна було приховати. Вони пройшли через багато, але боротьба ще не закінчилась.
— Що ти думаєш? — запитав він, його голос був м'яким, але звучав твердо. Вони вже знали, що час не на їхньому боці. Противники наближались, і їм не залишалося багато часу.
Еліза повільно повернула голову, її очі затуманилися від важких думок. Вона ще не могла повірити, що вони досягли цього етапу — навіть після того, як вони розгромили імперію короля, залишки його армії все ще залишались загрозою. Але найбільша небезпека ховалася не у війську, а в таємничих силах, які вони тільки почали розуміти.
— Ми близько до мети, але чи готові ми до того, що чекає нас попереду? — її голос був спокійний, але в ньому була тінь сумніву.
Даніель почув це і взяв її за руку, його дотик був надійним. Він відчував її тривогу, але також знав, що саме в такі моменти вони повинні бути один для одного. Він підняв її погляд і прошепотів:
— Ти не одна, і я не дозволю, щоб що-небудь нас зупинило. Ми зламаємо ці ланцюги, що нас тримають.
Їхнє майбутнє було у їхніх руках, але перед тим, як зробити останній крок, вони мусили розібратися з головним противником — залишками сил короля, які не здавалися.
Вночі, коли вони зібрали свої сили та підготувалися до битви, їхній шлях привів їх до старого замку, де, за інформацією їхніх шпигунів, ховалася остання надія королівського клану. І хоча їхня армія була нечисленна, її сили все ще мали здатність змінювати хід війни. 

— Це їхній останній прихисток, — сказав Даніель, глянувши на темні стіни замку, які мовчки спостерігали за ними. — Якщо ми переможемо тут, ми зможемо покласти край їхньому правлінню раз і назавжди.
Еліза відчула, як серце знову стискається, але вона знала, що цього разу їй не потрібно боятися. Їхня боротьба була справедливою, і їхня любов давала їй сили.
Вони увійшли до замку, темні коридори якого здавались вічними. Але всередині було не тільки темно — тут панувала магія, і кожен крок відлунювався в тиші. Тіні у цьому місці здавались живими, вони оповивали кожен кут і кожну арку, створюючи відчуття, що замок сам намагається захистити свої секрети.
Кожен з них знав, що це може бути останній шанс зупинити цей світ. Вони наближалися до головного залу, і раптом все завмерло. Тіні відступили, і перед ними з’явилась постать, яка стояла наче кам’яний монумент. Її обличчя було знайоме — це була одна з останніх жриць королівського роду.
— Ви прийшли, — сказала вона, її голос лунко розрізав тишу. — Ви справді думаєте, що здатні зруйнувати все це?
Еліза не відповіла одразу. Вона відчула, як темна енергія оточувала їх. Але її серце билося спокійно, бо вона знала, що ніщо не може зупинити їх.
— Так, ми здатні. І ми зробимо це, — промовила вона твердо.
З кожним її словом магічна аура навколо послаблювалась, і у залі запала тиша. Тіні більше не вражали, а стали частиною того, що вже було зруйновано. Кожен крок наближав їх до перемоги.
Але в цей момент, коли доля була на їхньому боці, щось неочікуване сталося: з глибини замку відчувся сильний вибух магії, який розвернув весь простір навколо них. Силові поля, які тримали замок, почали коливатися, і земля під ногами тріснула.
— Що це? — запитав Даніель, дивлячись на Елізу.
Вона зрозуміла, що це була не просто магія — це була остання спроба зупинити їх. І тепер вона мусила вибрати, чи йти до кінця, або зупинитись.
Зібравши всі свої сили, вона закрила очі і, не вагаючись, проголосила:
— Ми зруйнуємо ці ланцюги назавжди.
З її слів вийшла потужна хвиля енергії, яка вразила замок, і він почав розпадатися на шматки.