7

Епізод 7: Остання битва
Король стояв перед ними, його присутність огортала темрявою, і його очі не віщували нічого доброго. Навколо панувала тиша, але ця тиша була настільки важкою, що вона здавалась майже чутною. Еліза відчула, як її серце стискається, хоча вона вже давно не боялась батька.
— Ти не маєш права робити це, — сказав король, його голос звучав наче відлуння з минулого. — Все, що я робив, я робив заради тебе. Щоб ти була в безпеці.
Еліза поглянула на нього. В її очах не було страху, лише тверда рішучість. Вона вже давно вирішила, що не дозволить нікого тримати в заручниках — ні своє серце, ні свою долю.
— Ти ніколи не давав мені вибору, батьку. І не можеш зрозуміти, що я більше не твоя маленька принцеса. Я сама вирішую, якою буде моя доля.
Даніель стояв поряд, спостерігаючи за тим, як напруга між ними зростала. Він знав, що це була найскладніша битва в її житті, і, хоч як би важко йому було, він не залишав її однією. Його серце билося в одному ритмі з її кроками. Він був готовий стояти до кінця.
Король зітхнув, і його погляд став м'якшим, наче він намагався повернути всі ці роки назад, щоб знайти хоча б одну мить, коли його дочка була щасливою. Але від нього вже не було шляху назад. Всі його спроби були даремними.
— Я не хочу тебе втратити, Елізо, — промовив він, його голос став майже благанням. — Ти моя єдина надія.
— І я не хочу, щоб ти знищував моє майбутнє, — відповіла вона, її голос був спокійним, але в ньому звучала сила, яка не піддавалася маніпуляціям.
Король подивився на Даніеля, і його очі стали холодними. Його рука потягнулася до меча, що висів на боці.
— Ти ніколи не станеш частиною моєї родини, — сказав він, і в його голосі не було жодної любові. — Ти принесеш лише руйнацію.
Еліза зробила крок вперед, її серце билося сильно, але її рішучість була непохитною. Вона підняла руку і продемонструвала свою силу. Її погляд змінився, і від нього виходила сила, що змусила кожного у кімнаті здригнутися. 

— Ти не зможеш мене зупинити, — сказала вона знову, і в її очах горів вогонь, який король не міг погасити.
Він нахмурився і кинувся на неї з мечем, але Еліза була готова. В один момент вона підняла свою руку, і з її погляду вирвався потік світла, що зупинив батька на місці. Король впав на коліна, як ніколи не переживав такої слабкості.
Даніель не чекав цього. Він кинувся до Елізи, тримаючи її, коли вона опустила руку.
— Ти його перемогла, — сказав він, дивлячись на неї з захопленням.
Еліза подивилася на батька, його обличчя було похмурим, але його очі вже не були такими, як раніше. Він здавався зломленим, і в його погляді більше не було того жорстокого контролю.
— Батько, — сказала вона м'яко, але твердо, — я не хочу твоєї влади, і я не хочу бути частиною цього світу. Я вирішила інший шлях. Ти повинен це прийняти.
Король сидів на колінах, і здавалось, що весь цей час він чекав цього моменту, коли його дочка скаже йому це. Він знав, що цей момент прийде, але ніколи не хотів у ньому бути присутнім.
— Я розумію, — сказав він тихо, і в його голосі з’явився сум, якого не було довгі роки.
Еліза підняла голову, і Даніель, стоячи поряд, став її підтримкою. Вони разом дивилися в майбутнє. Тепер, коли її зв'язки з минулим були розірвані, вона могла йти своєю дорогою.
— Ми зруйнуємо старий порядок, — сказала вона, і її голос звучав вперше з таким спокоєм.
Вони вийшли з підземелля, з артефактом в руках. Тепер нічого не могло їх зупинити. Вони були готові змінити світ, створити нове життя, вільне від тіней минулого.
Але шлях до свободи ще не був завершений. Битва продовжувалась, і вони знали, що їм належить пройти ще багато труднощів. Проте, це вже не було простою боротьбою за виживання — це було їхнім вибором і їхнім майбутнім.
І разом, вони були готові до всього.