6

Епізод 6: Прокляття в темряві
Битва була кривавою. Вартові, що з'явилися перед ними, не здалися без бою. Всі, хто стояв перед Елізою та Даніелем, були підготовлені до цієї сутички, бо їхній король не залишав нічого на волю випадку. Вони були мертві в своїй вірності, і це робило їх небезпечними.
Даніель не сумнівався, його рухи були швидкими і точними. Кожен його удар був розрахований на точний ефект, жодного зайвого руху, жодного сумніву. Але навіть йому було важко справлятися з тим числом охоронців, які кинулися в бій, як лише вони зрозуміли, що сталося.
Еліза стояла поруч, її серце билося швидше, ніж зазвичай. Вона відчувала, як кров закипає в її жилах, і кожен момент бою був для неї як випробування. З кожним рухом її сила зростала, і вона знала, що вже не може повернути назад. Вона повинна була діяти, повинна була побороти цих людей, щоб забрати те, що їй належало.
Кожен удар її зброї був точним, і здавалося, що її руки стали інструментами справедливості. Вона відчувала, як її сили зростають. Її очі палахкотіли, а в тілі пульсувала енергія, що виходила з глибин її душі. Це було наче вона нарешті пробудила те, що приховувала все своє життя.
— Візьми це, Даніель! — закричала вона, кидаючи йому меч.
Він схопив зброю, і вони знову разом пішли на вартових. Їхня співпраця була бездоганною. Вони розуміли один одного без слів, і навіть у цій сутичці були невидимими нитками, що зв'язували їх. Це не було простою битвою за артефакт, це був момент, коли їхня доля перепліталася. Вони стали єдиним цілим.
Але чим більше ворогів вони валили, тим більше здавалося, що їхні сили починають вичерпуватися. Бій був виснажливим, і вони вже не могли тримати темп, який вимагав їхня боротьба.
Зненацька, перед ними з'явився високий постать у темному капюшоні. Це був один з найсильніших охоронців короля — сам великий маг замку. Його очі світліли червоним, а з його пальців виривалися блискавки темної магії.
— Ви не повинні були сюди приходити, — сказав він глухим, беземоційним голосом. — Залиште це місце і більше не намагайтеся змінити хід історії.
Даніель кинув погляд на Елізу. Вона не мала часу на вагання. Вона знала, що їхня боротьба зараз буде не тільки фізичною, а й магічною. 

— Ми не залишимо це, — відповіла вона, піднявши свою зброю. Її серце билося швидко, а всередині вона відчувала, як її сила відповідає на виклик магії ворога. — Ти не зупиниш нас.
Інколи на полі бою є моменти, коли просте слово або рух можуть змінити хід всього. Еліза зосередила всю свою енергію в одному ударі, і в момент, коли її зброя зустріла магічний щит охоронця, вибухнув яскравий спалах. Вона відчула, як магія б'є у її груди, але не відступила.
Вона ще раз зібрала всю свою силу, і наступного разу магія зустрілася з її поглядом. Блискавки відлетіли назад, і величезний магічний потік розірвав повітря, коли охоронець впав на землю.
— Ти перемогла, — сказав Даніель, знижуючи меч, і погляд його наповнився захопленням і трохи здивуванням.
Але Еліза не мала часу на радість. Вона поглянула на відкриту скриню перед ними. У ній були артефакти, що надавали неймовірні сили, і вони знали, що саме цей момент може вирішити все. Залишалося одне — забрати те, що їм належало, і вирушити в остаточну битву.
Вони наблизилися до скрині, але раптом двері залу знову відчинилися. На порозі стояв король. Його обличчя було похмурим, а в його очах відбивався біль втрати.
— Ви дійшли занадто далеко, — сказав він, і його голос був важким, сповненим гіркоти.
Еліза подивилася на нього, і в її погляді відбивалася рішучість, але й сум. Це був її батько, і вона відчувала, як її серце розривається від усвідомлення того, що їй доведеться йти проти нього.
— Я йду за своєю долею, — сказала вона, намагаючись зібрати всі свої сили.
Король повільно наблизився до них, і з кожним його кроком було зрозуміло, що їхня битва ще не завершена.