3

Епізод 3: Стара обіцянка
Ніч опустилася на Вірімор, і замок потопав у темряві, що ставала глибшою з кожним кроком Елізи. Після розмови з Даніелем вона не могла знайти спокою. Її серце билося швидше, думки метушилися, але нічого не мало сенсу. Їй було складно повірити, що її власна родина, батько, якого вона так любила і до якого так довіряла, міг бути тим, хто її використовує.
Пройшовши через темні коридори, вона потрапила до старого крила замку — місця, де не ступала нога відвідувача, де все було забуте й покрите пилом часу. Це було місце, де вона завжди шукала віддушину в моменти сумнівів, де її мати колись залишала їй поради та спогади, що допомагали знайти шлях.
Еліза піднялася на верхні сходи, що вели до старого, зачиненого кабінету, де знаходився щоденник її матері. Вона відкрила важкі двері і ступила в тінь цього місця, заповненого речами, які її мати залишила після себе. Запах старих книг і дерева заповнив кімнату. Тут було так спокійно, як у іншому світі, де її мати була ще живою, де все ще мало сенс.
Вона дістала з полиці великий шкіряний щоденник і відкрила його на першій сторінці. Листи були заповнені її маминими записами, але найбільше її привернули слова, написані в самому кінці.
"Ти будеш стояти на роздоріжжі, моя дорога дитино, і тобі доведеться вибирати між кров'ю, що тече в тобі, і тим, хто ти є насправді. Пам'ятай: навіть якщо темрява буде твоїм супутником, не забувай, хто ти, і не віддавай свою душу за владу."
Еліза ковтнула порцію повітря. Вона не розуміла повністю значення цих слів, але відчувала, що вони важливі. Те, що її мати передбачила, було реальністю, з якою їй доведеться зіткнутися.
Але раптом її думки перервала інша людина.
— Ти тут, — сказав низький голос за її спиною.
Еліза обернулася і побачила Даніеля, який стояв у дверях, мов тінь серед темряви. Його очі блищали навіть у такому темному куточку замку, а його присутність була настільки сильною, що вона відчула, як повітря навколо них змінюється.
— Як ти знаєш, що я тут? — запитала вона, намагаючись приховати хвилювання в голосі.
— Я знаю, де ти знаходишся, тому що я також шукаю відповіді, — відповів Даніель, не наближаючись. Його погляд був спокійний, але серйозний. — Ти повинна бути готова до того, що станеться. Ти не одна в цій грі.
Еліза помовчала. Її серце все ще не могло прийняти істину, і кожна його думка поверталася до того, що король мав на меті. А тепер ще й цей вампір, Себастіан, який ніби тягнув її до темряви. Вона хотіла повірити, що все можна змінити, що їй не доведеться зробити вибір між кров'ю і душою.
— І що ти збираєшся робити? — запитала вона, дивлячись йому в очі. Її голос звучав твердим, але серце було сповнене сумнівами.
Даніель зробив кілька кроків вперед і зупинився, стоячи поруч. Його погляд був проникливим, але не жорстоким.
— Я буду з тобою, навіть якщо це означає боротьбу з твоїм королем. Я не дозволю, щоб тебе використали, Елізо. Ти не повинна стати їхньою зброєю.
Вона відчула його підтримку, і хоч вона не могла точно зрозуміти його мотиви, вона знала одне: Даніель був єдиним, хто не намагався використати її силу, а навпаки, хотів її захистити.
— Але якщо ми будемо разом, ми повинні бути готові до всього, — сказала вона, затискаючи щоденник у руках. — Я не можу бути просто принцесою, якою хоче бачити мене батько. Але я не можу йти шляхом, який веде до темряви.
Даніель кивнув, його вираз був серйозним, але спокійним.
— Я знаю, — відповів він. — Але для цього потрібно вийти з тіней, які оточують нас. І для цього ти повинна зрозуміти, хто ти насправді.
Еліза подивилася на нього, і в її очах загорілася іскра рішучості. Вона розуміла, що її мати залишила їй не тільки цей щоденник, але й обіцянку. Обіцянку, яку тепер повинна була виконати сама.

— Ти правий. Я повинна дізнатися правду, навіть якщо це змінить усе.
Даніель підійшов до неї, і його погляд був тепер не таким відстороненим. Він був готовий допомогти, і, хоч це було складно прийняти, вона знала, що це може бути її єдиний шанс.
— Тоді почнемо з цього, — сказав він, і вони обидва відчули, що їхня доля переплелася непоправно.