Темрява. Кров. Багато крові. Крик. Здається, мамин. Я біжу, сама не знаю куди. Спалах. Вогонь. Я мушу бігти, мушу тікати. Я падаю. Не можу дихати. Ні, ні, ні, ні! Я маю йти. Перед очима темно. Тільки світло від вогню, яким палає мій будинок. Темрява. Вічна темрява.
—
Я прокинулась вся в холодному поту. Білі стіни моєї кімнати тиснули на мене і на мою свідомість. Я жадібно ковтала повітря, намагаючись хоч трохи прийти до тями. Я поглянула на стіну і зрозуміла, що це всього лиш пʼята ранку. На вулиці вже почало світати, місто розквітало, а я все ще не могла отямитись після чергового кошмару.
Я — Вівʼєн, звичайна студентка, яка вчиться на факультеті журналістики.
В документах моє прізвище Хейзлвуд — саме так мене знає все моє близьке оточення. Та ніхто не знав, що моє справжнє прізвище — Амертіс. Так, я була змушена його змінити після того, як мені довелось тікати. Бо моя сім’я загинула, точніше її вбили. Лише мені вдалось втекти. З того часу на землі не залишилося жодного місця, де я б не могла зіткнутися зі смертю. І мені всього лиш 20 років. Людських 20 років. Насправді мені всі 125.
Я Вівʼєн. І я вампір.