Емілі продовжувала свій шлях до замку брата. Вона пройшла через ліс, де зустріла багато небезпек, таких як вовки та інші хижаки, але вона була готова до боротьби і впоралася з усіма перешкодами. Після лісу вона вийшла на рівнину, де сильний вітер ніс гостре каміння, залишаючи за собою суху землю та суху траву. Емілі була вдячна за свій вампірський дар, який дозволяв їй швидко пересуватися і відчувати все навколо себе, що робило її готовішою до подолання будь-яких небезпек.
Вона продовжувала рухатися вперед, доки не побачила, що її шлях перекритий великою горою. Вона знала, що їй треба перетнути гору, щоб дістатися до замку свого брата, і вона почала підніматися крутими схилами. У міру того, як вона піднімалася все вище і вище, вона бачила, що замок ставав все ближчим, і її серце забилося швидше від збудження та побоювань.
Коли вона нарешті досягла вершини гори, вона побачила, що замок був лише за кілька метрів від неї. Вона помітила, що стіни замку були старі й застарілі, а вікна були затягнуті густими шторами. Вона обережно підійшла до воріт замку, очікуючи зустріти якусь перешкоду, але брама була відчинена, і вона пройшла всередину, готова до того, що її брат може бути десь там, усередині замку.