Розділ 3

Беладонна

     Це було ще те пробудження від сну. Так погано мені ще ніколи не було! Таке відчуття наче в мене саме погане похмілля з усіх, що в мене були! Голова болить, та здається такою важкою наче в неї свинцю налити! Очі болять, печуть так ще і сльозяться так неначе, я натерла їх гострим перцем! Тіло болить, повурухнувши пальцем, біль пройшлась лавиною по всій руці до плеча!

     – М-м-м! – Стогін більше нагадував хрип пораненого звіра.

     – Ох, Белладонно, ласкаво просимо назад у світ живих. – Голос матері розрізав тишу, наче холодний скальпель. – Якщо ти відчуваєш себе так, ніби тебе переїхав віз із контрабандним кришталем, а потім зверху пройшовся стадо гіпогрифів — вітаю, ти пізнала ціну магічного вигорання. 

     Темрява знову спробувала затягнути мене назад, обіцяючи спокій без болю. Я вже була готова здатися, але одна думка обпекла сильніше за магічне вигорання: Маркус. Думка яка немов розкалений ніж увійшла в мою згасаючу свідомість!

     –Д...е... – Пролепетіла я розімкнути запечені губи. Смак заліза в роті заважав говорити.

     Мати не відповіла одразу. Я почула лише шелест її важкої сукні, що наближалася до ліжка. Потім щось зашуршало, і я почула як шелестить вода. Далі я відчула як до моїх губ доторкнулись чимось мокрим і декілька крапель потрапило мені до рота, я це проковтнула з жадібністю пустельних людей. З трудом я розплющила очі, все довкола було розмитим і неясним, в повіки були настільки важкі що складалось враження немов на кожну наступив кінь і стоїть на ній. Заплющила очі, і далі знову відкрила, почали проявлятись фігури предметів, та зір усе ще був мутним, але силует матері я все ж розгледіла.

     – Тепер говори.

     Я знову спробувала відкрити рота та вичавити з себе хочаб якісь слова.

     – Де.... – Голос мій був сиплим, та ледь чутним.

     Матір підійшла блище та нахилилась до мене, щоб почути. Я спробувала знову, друга спроба виявилась кращою.

     – Де він?

     – Перше, що ти питаєш після того як прокинулася, не: "що трапилось?", чи "де я?", а "де він?"! Беладонно ти знущаєшся! – Матір була розлючена. Навіть здалось, що з її ноздрів пішов пар. 

     – Мам... – жалібно простогнала. – Я пам'ятаю що було до того, як я втратила свідомість, але що відбувалося далі мені не відомо, - Прошепіла, стиснувши зуби. - і враховуючи його відсутність, та твою присутність, справи його залишають бажати кращого.

     Подивившись в мамин бік, я спробувала прочитати її погляд. Проте замість очікуваного незадоволення чи роздратування я побачила занепокоєння і схоже вона була стурбована моїм станом, але в її очах блиснула зелень відьомських чар. Таке відбувалось лише тоді коли вона хотіла продемонструвати свою силу.

    - З ним зараз розмовляє Клементіус. - сказала вона й рушила геть, але біля самого виходу зупинилася й повернула голову в мій бік. - Я дуже сподіваюсь, що цей випадок – лише прикра випадковість. Бо якщо я або Рада запідозримо, що це не так, про милість до нього можеш навіть і не просити.

    Двері зачинились і палату наповнила дзвінка тиша. У вітринах сонячні промені відбивались від скляних колб цілителів не було. І від цієї тиші аж мороз пішов шкірою. 
    Дуже сподіваюсь, що Клементіус нічого не зробив Маркусу.

     Що тут думати-гадати, треба дізнатись, як там Маркус. Але для цього потрібно спочатку з'ясувати в якому стані мій магічний резерв.

     Заплющила очі, та занурилася всередину себе. Переше, що відчула, – пульсуюючий біль, від якого сперло дихання. Проте, зціпивши зуби й долаючи біль я  віднайшла своє джерелом магії. І мушу зізнатись, видовище було ще те!

     Моє джерело магії в звичайному стані схоже на дзюркотливий струмок, а зараз цей струмок практично повністю висох, і в деяких місцях були ямки, які скоріш за все були розривами магічних потоків. Новини не втішні, стан жалюгідний. Такими темпами я не дізнаюсь про справи Маркуса. 

    Для початку потрібно "підлатати" магічний потік і відновити сили. А для цього потрібні або магічні кристали, або медетувати. У моєму стані краще підійде медитація. 

    Враховуючи, що я перебуваю в Цитаделі, навколишньої енергії вистачить, щоб через медитацію я змогла поглинути її та перетворити на власну силу. Цим і зайнялася.

     Із заплющеними очима я почала прислухатися до магії, яка оточувала мене всюди. Намацавши найближчі енергетичні потоки, під'єднала їх до свого струмка в місцях розривів. Чужа магія заповнила собою порожнечі, вирівнявши русло, але це його не наповнило.

     Ну хоча б, вибоїни підлатала вже плюс, але це мене дуже виснажило, дихання збилось, біль який я відсунула на другий план почав бути сильнішим і нестерпнішим, я прямо відчувала як кров в венах закипає від перенапруження і я почала втрачати свідомість.

     Тепло  і легкість розлилось по тілу і якось так стало спокійно. Відкривши очі я побачила як надімною схилився Старійшину Сатадей.

     – Юна панно Вальтеру, ваша жага до магії і відновлення своїх сил похвальна, все-таки ви дочка своєї матері, але ви щойно могли померти і якби не я ви вже плилиб через ріки потойбіччя до Богині Гекати.    

     — Юна панно Вальтер, ваша жага до магії та відновлення власних сил похвальна — все-таки ви дочка своєї матері. Але ви щойно могли померти! Якби не я, ви вже пливли б через ріки Потойбіччя до богині Гекати.