Глава 4.3

Із силою келдерарки спочатку важко було ужитися — не звикла Рубіна до неї, здавалася вона непосильною ношею. Бачилося іноді — ніби короб на плечах важкий, і тягти його треба в гору не одну годину...

Келдерари добре прийняли знайду, але Метео все дивувався — чому вона так мало в домі в них буває, з названими сестрами майже не спілкується, але як йому пояснити, що Рубіні треба не хустинки вишивати? Не впорається якщо вона з силою — смерч, що зароджується в грудях її, розвіє чарівницю над морем.

І рід Демерів із собою прихопить.

От і сиділа Рубіна щодня над старою книжкою Ади — до пітьми в очах, до сліз, до безсилля, вдивлялася у в'язь заклинань, що на пергаменті старому вилися. Чорнило різнокольорове — зелене, синє й червоне, прикраси з пір'я й камінчиків — яшми, агату, турмаліну, котячого ока... гарна була книжка ця, з малюнками красивими, з докладними поясненнями. А все ж ця книга зі смерчем, що в серці народився, не змогла допомогти.

І сказати про те нікому... Чим їй ромале допоможуть? Це їй тепер про них піклуватися. Якщо не впорається — виходить, помилилася Ада, не тій свою силу довірила. А даремно витрачати чари не хотілося. Корисною табору хотілося бути. Місце своє в житті знайти...

І втихомирити вихор, що погрожував знищити і чарівницю, і всіх, хто дорогий їй...

От і сиділа цілими днями Рубіна, осягала премудрості старої знахарки. Вчилася вона силу свою стримувати, а то спочатку зовсім тяжко було — дзеркала й тарілки від її погляду осколками обсипалися, а ті після — кришивом розліталися. За що не візьметься — все в руках її горить, і не впоратися було в перший день зовсім із тим полум'ям. На долоні танцювало воно, ні до чого не доторкнутися. До вечора навчилася Рубіна полум'я тримати у вузді — виявилося, як з норовистим конем тут треба, притримати, приголубити, якщо треба. Не складно виявилося.

А складніше родичам новим було пояснювати, чому вона з дому Ади майже не виходить, а іноді й ночувати тут залишається — адже відвели їй кімнату в садибі Метео. Простору, світлу, стіни шовком оббиті, меблі з різьбленими ніжками, ліжко з балдахіном. Від такої краси й розкоші Рубіна наче пришиблена ходила — все здавалося їй, що ненароком зламає щось, чи ручку в шафи відірве, такою ненадійною та здавалася. Вбрання їй нові справили, частину на ринку Злата купила, частина від сестер названих дісталося. Не бідувала сім'я Метео, і її, волоцюгу без роду і без племені, як рідну прийняли.

Щоправда, сестри — Заряна з Лалою — все ще поглядали на знайду не без презирства, все здавалося їм, що прийшла дівчина чужа в їхньому домі. В очах билося — не рівня ти нам.

Але Рубіна не дуже й засмучувалася, щоправда, одяг після них носити не хотіла. І не тому, що гидувала — просто хто зна, з якою душею вони спідницями та хустками ділилися. Якщо зі злістю віддавали, то не буде від того радості, і будь-що може трапитися. Навіть самі не знатимуть, а проклянуть ненароком.

От і не одягала Рубіна подарунки їхні, а вони вирішили, що загордилася дівчина, тому ще сильніше її не злюбили.

Погорювала трохи про те Рубіна, та й вирішила не звертати на їхню ворожість уваги — насильно милим не будеш. До того ж, хоча б з братами названими вона подружилася.

З Йеном особливо.

І щойно приручила дівчинка вогонь келдерарської магії, що дістався їй у спадок від старої знахарки, почала ненадовго залишати дім Ади — містом гуляла, Златі допомагала в саду, навіть на ринок іноді з братами ходила. Ій цікаво було подивитись на інших людей, та й увесь час у напівтемряві хати над книжками не висидиш, своє брала хмільна юність. Хоч і рано дитинство її закінчилося, багато пережити довелося, але у тому віці вона була, коли погане легше забувається, а до хорошого душа тягнеться.

Сподобалося Рубіні її нове життя. Стала потроху вщухати її туга за степом, здавалося навіть — вилікувалася вона від минулого.

Але лише здавалося.

Насправді чорна цятка чаклунська, залишена на її душі проклятою насферату, дедалі більшала, кликала темряву, принаджуючи привидів і демонів до Рубіни. І відчувала чарівниця, що знайде її одного разу та, чия рука псів спустила, та, кого бачила вона в жахіттях — висока чорнява леді, в старовинній сукні кольору винного... І чи зможе з нею Рубіна впоратися, з бідою цією?

Тільки духи знали про те, та не звикли вони з людьми знаннями своїми ділитися.