I

Яскраво-золоте сонце, що ліниво підіймалося з-під горизонту, заливало промінням зруйновані хмарочоси Нью-Йорка. 

Невеличкі човни плавали між затоплених вулиць. Істот в човнах було важко назвати людьми. Їхня шкіра була кольору осінніх хмар, руки й ноги були наче солома. Здавалось, що вони можуть зламатися просто від сильного вітру. На їх головах були капелюхи з величезними полями, що захищали моторошне обличчя від хижих променів сонця.  

В одному з таких човнів пливли два гості з далеких земель. Один – відомий на східному березі мисливець за головами Револьвер Джефф, інший – його мимовільний помічник, якого всі звали просто Снайпер. Вони не вписувалися в апокаліптичний світ навколо. Високий, широкоплечий Джефф був неначе скеля серед бурхливого моря. Його кам’яне обличчя покривала світла щетина, а очі ховалися в тіні ковбойського капелюха. Між пальцями своєї кібернетичної руки він тримав цигарку і повільно її курив, дивлячись на зруйновані будівлі навколо. Снайпер своєю чергою був досить маленьким на фоні Джеффа: невеликий на зріст, худий, своє обличчя він ховав під маскою, а голову покривав пильно-сірий каптур від старої накидки. Він тихенько, трохи погойдуючись, сидів затиснутий в куточку човна, обіймаючи свою електромагнітну гвинтівку.  

Руки човнаря тримали весло, яке повільно проходило крізь товщу води та рухало маленький човен далі вулицею, наближаючи його до Grand Imperial Tower. Дивовижним чином цей хмарочос вцілів і впевнено здіймався над містом. Джефф і Снайпер зійшли на імпровізований причал перед входом до будівлі. Тут стояло ще пару човнів, ходили туди-сюди “сірі”. Коли вони помітили незнайомців, почали тихо і боязно перемовлятися, відходили в сторону і ховали своїх дітей.  

— І так, — Джефф повернувся до людини в човні, — я чув, що  у вас тут виникла невелика проблема, чи не так?

 Човняр зітхнув. Біль й страх, що переживали ці люди відчувались фізично. Вони змішалися з повітрям і проходячи через легені, пускали холод по тілу. 

  — Два дні тому прийшов чоловік. Він був схожий на вас двох. Його тіло було все перетворене, — Човняр подивився на імпланти Джеффа, —  Як тільки він ступив на причал, він почав вбивати всіх кого бачив. Його душею наче керував сам диявол.

  Джефф достав з внутрішньої кишені згорток паперу, обережно  розгорнув і показав човнарю. 

— Цей чоловік виглядав так? 

Човняр кивнув. 

— І я гадаю, що він все ще в середині, — на обличчі Джеффа розцвіло захоплення, — Де нам його шукати? 

— Третій поверх. Він зупинився там…  

— Зупинився? Хах, це дивно…  

Погляд Джеффа сковзнув до входу. Розбиті прилавки, на стінах і стелі залишалися сліди крові.  

Снайпер уважно розглядав будівлі навколо. 

— Я міг би зайняти позицію десь тут, — він показав на хмарочос поруч з Grand Imperial Tower.  Він перевів палець на інший хмарочос, — чи тут, теж непогане місце. 

Джефф обернувся і зробив крок до Снайпера.

 — Я не думаю, що це знадобиться, — посміхаючись, він дістав з кобури свій Магнум, — один постріл, і ми можемо повертатися додому. 

— Я довго за ним слідкував. По дорозі сюди він вбив багато вмілих мисливців. Він небезпечний, — Снайпер повернувся обличчям до Джеффа, — ти можеш не встигнути спустити курок. 

— Ха, невже ти став в мені сумніватися, хлопче, — брова Джеффа здивовано піднялась, — нема на світі того, що б зуміло вбити мене. 

— Нам потрібен план про запас, — Снайпер відвернувся і почав дивитися у воду, — ти постійно казав про то як це важливо, чи не так?

 Джефф розпрямив спину і посміхнувся. 

— Ти швидко вчишся, мені це подобається. Інші мої помічники вмирали майже одразу, хай благословить Господь їхні душі… Це наше останнє замовлення в цьому місяці, так? Я може візьму тебе ще раз, що скажеш? 

 — Закінчимо спочатку з цим, — сказав Снайпер, перекидаючи гвинтівку через плече, — а там подивимось.

— Хах, хлопче, — Джефф поправив капелюх і заховав револьвер назад в кобуру, — готуй свою телепортаційну штуку, якщо буде потрібно, ти відразу займаєш позицію і робиш постріл, зрозумів?

Двоє мисливців направилися в середину будівлі. Grand Imperial Tower був домом для пари сотень людей. Вони зайняли й облаштували поверхи, що були вище рівня води. Це був їхній безпечний острів в цьому новому небезпечному. Вони вважали, що вода захистить їх від будь-яких загроз, але вони помилялись.

Револьвер Джефф і Снайпер дісталися на третій поверх.

— Що за психопат міг таке зробити? — Джефф йшов через закривавлені коридори з револьвером на готові. 

Снайпер трохи сповільнився і дістав з-під накидки пістолет. Він йшов за спиною Джеффа, обережно заглядаючи за кожен куточок.    

Вони перевіряли кімнату за кімнатою і в кожній бачили одну й ту саму жахливу картину. Місця де раніше жили люди перетворилися на криваве місиво.

— Я багато чого бачив у своєму житті, але таке… — Посмішка покинула обличчя Джеффа. Він зробив невеличку паузу, подивився на Снайпера — хлопче, ти в порядку?

— Так, — мертвим голосом сказав Снайпер, — мабуть.

— Важко на таке дивитися… — Джефф пильно подивився на Снайпера. Щось було не так, але це наче не стосувалось подій в Grand Imperial Tower. Хоч обличчя Снайпера не було видно, але його тіло ненароком видавало його емоції. Виглядало так, наче він придушував в собі нервовість, страх… і захоплення, — пішли хлопче, треба вбити цього нелюдя. 

Посередині одного з приміщень, яке нагадувало спустошений склад, на колінах сидів чоловік. Тишу навколо переривало його ритмічне дихання. Здавалось, що в кімнаті знаходиться не людина, а звір. З його черепа металеві шипи та антени. Його механічні руки були міцно стиснуті. На правій руці помаранчевою фарбою було написано ім’я – Віллі. Через вибиті панорамні вікна вінка він дивився на сонце.

Джефф кібернетичною рукою тихо підняв свій срібляний Редхоук Магнум, звів курок і прицілився прямо в голову “Віллі”. Посмішка з’явилась на обличчі мисливця. Постріл розірвав тишу навколо. Куля вирвалася з обіймів полум’я і стрімко кинулась до своєї цілі.