Максим поклав руки на розколотий камінь і почав ритуал. Це був один з найскладніших видів магії — не руйнування, а творення. Він направив всю свою енергію не на знищення артефакту, а на його перетворення.
"Я, Таргитай, клянуся землею під моїми ногами, небом над моєю головою та кров'ю моїх предків — бути захисником цієї землі. Моя сила служитиме не війні заради війни, а захисту тих, хто не може захистити себе сам."
Клятва прогриміла над степом, і магічна енергія відгукнулася. Камінь почав світитися, але не червоним світлом крові, а золотим — світлом захисту та справедливості.
Дарина підтримала ритуал своєю магією, плетучи навколо Максима захисні поля. Вона відчувала, як її сили тануть, але продовжувала.
Раптом простір навколо них вибухнув світлом. Коли воно згасло, замість тіньової постаті Таргитая стояв справжній воїн — високий, з довгим волоссям та золотими очима. Він носив не скіфські обладунки, а сучасний бойовий комплект, адаптований під його нові функції.
"Дякую," — сказав він, і голос його більше не громив, а звучав спокійно та впевнено. "Я відчуваю... мир. Вперше за тисячоліття."