Розділ 5: Серце Таргитая

"Досить гратися," — прогримів голос бога.

Таргитай почав матеріалізуватися повністю. Його тіло ставало щільнішим, реальнішим. Меч у його руці засвітився кривавим світлом.

"Я спав дві тисячі років, закутий у камінь прокляттям слабких жерців. Але кров тих воїн, що пролилася на мою землю, розбудила мене. Тепер я поверну цьому світу справжню війну!"

Дарина відчула щось важливе в його словах.

— Максиме! — крикнула вона, ухиляючись від чергового берсерка. — Він прив'язаний до кургану! До артефакту, що його утримував!

Максим зрозумів. У режимі палаючого аватара він міг бачити магічні зв'язки — червоні нитки, що тягнулися від Таргитая до глибини кургану.

— Прикрий мене! — крикнув він і кинувся до тріщини.

Дарина закусила губу та почала плести найскладніший захист, який знала. Оберіг Предків — заклик духа роду. Срібляста постать старого козака з'явилася поруч з нею, тримаючи в руках прозору шаблю.

— Дідусю, — прошепотіла вона. — Допоможи.

Дух кивнув і кинувся на берсерків. Його клинок не наносив фізичної шкоди, але очищав їхні розуми від впливу Таргитая. Один за одним вони падали, втрачаючи свідомість, але повертаючи людськість.

Максим тим часом пробивався до серця кургану. Всередині було темно, але його вогонь освітлював древні малюнки на стінах — сцени битв, жертвоприношень, триумфу війни над миром.

У центрі камери лежав розколотий камінь. Це було серце Таргитая — артефакт, що утримував його дух протягом тисячоліть. Розкол від вибуху пробився до самої сердцевини.