Розділ 1: Виклик

Телефон задзвонив о третій ранку, розрізаючи тишу київської квартири як лезо. Максим схопив слухавку, ще не повністю прокинувшись.

— Клітина 17-С, слухаю.

— Термінове завдання, — голос Архівника був холодним як завжди. — Миколаївщина. Курган поблизу села Веселівка. Зафіксовано магічний вибух четвертого рівня та аномальну активність.

Максим відчув, як руни на його передпліччях почали пекти — вірний знак магічної небезпеки.

— Характер загрози?

— Невідомо. Виїжджайте негайно. Дарина вже в дорозі.

Лінія обірвалася. Максим подивився на татуювання на своїх руках — давні руни руйнування світилися слабким червоним світлом. Що б там не діялося на Миколаївщині, це було серйозно.

За годину вони зустрілися на трасі біля Умані. Дарина сиділа в своєму чорному позашляховику, перебираючи пальцями невидимі нитки простору — стара звичка, коли вона нервувала.

— Що знаєш? — запитав Максим, сідаючи на пасажирське сидіння.

— Скануючі показали розрив у магічному полі розміром з футбольне поле. Епіцентр — курган, якому понад дві тисячі років. — Дарина завела мотор. — І ще одне. Місцеві жителі почали зникати.

Дорога до Миколаївщини була довгою. Вони їхали мовчки, кожен готуючись до невідомого. Максим медитував, намагаючись приборкати внутрішній вогонь, який завжди спалахував перед боєм. Дарина перевіряла свої захисні амулети та вишивала в повітрі пробні руни, залишаючи за собою слабкі сліди срібного світла.

Перші ознаки неладу вони помітили ще за п'ятнадцять кілометрів до села. Птахи не співали. Худоба збилася в купи подалі від дороги. А повітря... повітря пахло кров'ю та металом.