Іван Андрійович

Найкращий солдат це живий солдат, найкращий ворог це той що став твоїм союзником.

Іван Андрійович мій колишній начальник, 4 вересня 2014 року я був вже 1 день в зоні АТО. Мені написали. Що він збирається вступити в ЗСУ. О тільки не він. я йому морду набити хочу а він в АТО зібрався. Як це я буду бити морду побратиму. Що за непотребство.

- Іван Андрійович, це ви не йдіть в АТО, я вас прошу.

- Хто це? – відповів Іван Андрійович п’яним голосом.

- Ви збираєтеся йти в АТО не йдіть мене вже сьогодні два рази ледь не вбили спочатку спустили гради. А потім стріляли зі стечкіна.

- А, Орест. Йди на …

2 травня 2015 року ворожив снайпер «ворожею рашиською» кулею попав Андрію в серце. 3-тього травня 2015 року він помер на операційному столі. На його похорон приїжджав сам Семен Семенченко, на той момент поважна людина.

Я старався не тримати на нього зла, но він мене реально вивовидив, як начальник і, як людина.  Занадто багато на нього в мене зібралося підозр. Можливо досить безпідставних.

Почався в мене з ним конфлікт з першого мого дня роботи у виконавчій службі. Я приїхав влаштовуватися в Луцьк і начальник подзвонив до Івана Андрійовича.

- А скажіть мені Іван Андрійович тут до нас проситься Орест такий ваш стажер на роботу. Як він?

- Я думаю, що він поганий працівник і нам таких не треба.

О капець і в цього капеця були конкретні ноги, я бачиш ішов на роботу не через нього. Не ньому ніс долари і не його команді, я взагалі у виконавчу попадав через, як кажуть лівих людей, які мали вихід на начальство. Чи давав я хабар? Знаєте, я за це забувся, як казала моя баба: «Миші з’їли». Ну можу добавити ще японське прислів’я: «Якщо людина платить хабар, аби служити державі це благородна людина». Щоб ніхто не сумнівався в моєму божевільному підході то скажу, що вийшовши з костелу, я подумав, я не вмію стріляти, чомусь мені це вміння здалося ключовим у служінні нашому Господу Богу. Я вірив, ця робота є відповіддю на мої молитви. Мені подзвонила мама, сказала, що платила за мене аліменти і у виконавчій є робота.

Ну от я приперся в Рожище пішов з’ясовувати за роботу. Сидить Іван Андрійович і травить мені якусь не зрозумілу мульку.

Питаєшся у всіх і йому дають одну і ту ж характеристику, як змовилися між собою.

- Не наша, він людина. Не розуміє нашого життя.

В мене в голові виникло до кого треба звернутися, щоб вирішити питання з працевлаштуванням якось саме по собі і я  ще більше увірував в божественне проведіння.

Нє, Вас. Ще турбує корупція? Ви знаєте, як тьотінькі з дерслужби дрижали при майдані, бо всі вони давали хабар, що це всіх їх  люструють і наберуть нових? Що ж це їм на заробітки прийдеться їхати? Знаєте? Більшість з них зараз таки їздить на ті заробітки і заробляє за два місяці, як за рік.

Взагалі в хабаря є логічне пояснення. В кінці року начальник платить собі премію за зекономлені гроші на фонді оплати праці і ця премія може становити в 900%. Він хоче, щоб перекрили частину цих грошей. Та ні він хоче, як змога більше. За недовгий час я зрозумів, що без цього влаштуватися майже не реально, а в колективі я міг почути такі слова.

- Знаєте я так думаю, може мені гарно працювати і я стану начальником.

- Ти знаєш скільки коштує ця посада?

Це реалія нашої держави.

В той день я хотів розірвати Івана Андрійовича на шматки, але стримав себе і навпаки почав мову проте, що треба бути друзями.

В нас у виконавчій є дивна традиція. Той хто має прийти на роботу працює не неофіційній роботі, а колеги скидаються йому на зарплату. Короче, я вирішив не скидуватися і мій конфлікт з колективом поглибився, вони вирішили закидати мене роботою, ну вони ж не знали про моїх тарганів в голові і ці таргани пили каву і *башили.

Хоча найбільші нерви були через Наташку, Наташку я любив. Іван же Андрійович вдарив її по попі, і я був в шоці, що вона не дала йому ляпаса, а потім я був в шоці, що не відірвав йому руку. Я жалію, що не відірвав йому руку, він би не пішов в армію і був би живий.