Загадковий рятівник

Цієї ночі сон не приніс Ембер відпочинку. Щойно вона заплющила очі, як опинилася посеред незнайомого місця, де повітря було густим від запаху крові, сирої землі й чогось гнилого. Навколо панувала темрява, крізь яку ледь пробивалося тьмяне червонувате світло. Десь неподалік лунали крики — спочатку тихі, приглушені, а потім дедалі голосніші, сповнені такого жаху, що від них хололо всередині. Ембер намагалася зрозуміти, де перебуває, але щоразу, коли робила крок уперед, земля під ногами ставала м'якою, наче болото. Вона озирнулася й побачила людську постать, яка лежала на землі. Її обличчя було приховане, а тіло здригалося в неприродних судомах. Над ним схилилося щось велике. Спочатку Ембер подумала, що це людина, але силует був надто викривленим. Довгі руки закінчувалися неприродно гострими пальцями, а голова повільно поверталася з боку в бік, ніби істота прислухалася до кожного звуку. Коли вона нарешті підняла обличчя, Ембер побачила очі — два яскраві червоні вогники, що світилися в темряві. Істота роззявила пащу. Крик, який вирвався з горла Ембер, заглушив усі інші звуки, але вона не почула навіть власного голосу. Монстр схопив людину за плечі й різко смикнув у різні боки. Почувся огидний хрускіт, а темрява навколо ніби ожила: звідусіль почали виходити інші потвори, їхні силуети рухалися між деревами, а червоні очі спалахували один за одним. Ембер кинулася бігти. Вона не знала, куди прямує, не бачила дороги й не відчувала під ногами землі, але щось усередині кричало, що зупинятися не можна. Позаду лунали важкі кроки, хрипке гарчання й звуки, від яких хотілося затиснути вуха. Раптом хтось схопив її за руку. Ембер обернулася, намагаючись вирватися, але перед нею стояла постать, обличчя якої ховалося під каптуром. З-під темної тканини виднілися лише бліді губи, що повільно розтягнулися в усмішці.

— Ти вже прокинулася, — прошепотів незнайомець.

Вона різко смикнулася й розплющила очі. Кімнату заливало ранкове світло. Ембер лежала в ліжку, важко дихаючи, а волосся прилипло до спітнілої шиї та скронь. Ковдра збилася в ногах, простирадло зім'ялося так, ніби вона всю ніч боролася з невидимим ворогом. Кілька секунд дівчина просто дивилася в стелю, намагаючись заспокоїти серце й переконати себе, що все це було лише сном. Вона провела долонею по обличчю, відкинула волосся з чола й повільно сіла.

— Господи… — прошепотіла вона.

Їй рідко снилися кошмари, а настільки реалістичних вона не пам'ятала взагалі. Найгірше було те, що навіть після пробудження перед очима ще стояли ті червоні очі й викривлена паща істоти. Ембер підвелася, відчинила вікно й дозволила холодному повітрю наповнити кімнату. Вона сподівалася, що це допоможе остаточно прогнати неприємні відчуття, які залишилися після сну. Сьогодні в академії був вихідний, занять не передбачалося, тож дівчина вирішила не витрачати день на безцільне лежання в кімнаті. Їй хотілося змінити обстановку, пройтися містом, поснідати десь за межами кампусу й, можливо, зазирнути до кількох магазинів.

Після душу й легкого сніданку вона одягнула темні джинси, теплий светр і довге зимове пальто, пов'язала навколо шиї шарф та взяла сумку. Викликала таксі й за кілька хвилин уже чекала біля входу до корпусу. Дорога до найближчого міста зайняла трохи більше пів години. За вікном автомобіля пропливали засніжені схили, темні ліси й невеликі поселення, де кам'яні будинки з димарями здавалися частиною старої листівки. Поступово гірська дорога змінилася вулицями з невеликими крамницями, кав'ярнями та старовинними фасадами. Містечко було невеликим, але затишним. У центрі розташувалися кілька магазинів, пекарня, кав'ярні й невеличка площа, де стояла прикрашена до свят ялинка. Після вчорашнього новорічного вечора вулиці здавалися дещо сонними: деякі заклади ще не відчинилися, а перехожі неквапливо прогулювалися тротуарами, насолоджуючись вихідним.

Ембер попросила водія зупинити біля кав'ярні на розі й вийшла з автомобіля. Усередині було тепло й пахло свіжою випічкою та меленою кавою. Вона обрала столик біля вікна, зняла пальто й замовила великий капучино, омлет із тостами та невелику порцію ягід. Поки чекала на замовлення, переглядала новини на телефоні, час від часу поглядаючи на людей за вікном. Сніданок виявився саме тим, чого їй бракувало після вчорашнього вечора. Кава допомогла остаточно прокинутися, а ситна їжа повернула трохи сил. Про нічний кошмар вона намагалася не згадувати, хоча неприємний спогад час від часу повертався сам собою. Закінчивши сніданок, Ембер розрахувалася й вирушила на прогулянку. Спочатку вона зайшла до кількох магазинів одягу. В одному придивилася до темно-сірого кашемірового светра з високим коміром, в іншому — до молочної кофти з широкими рукавами. Обидві речі їй сподобалися, але купувати їх вона не поспішала. Ембер не любила робити покупки лише заради того, щоб повернутися додому з повними пакетами, тому вирішила ще подумати. У наступному магазині вона довше затрималася біля вітрини з аксесуарами, роздивляючись лаконічні срібні прикраси, проте й звідти вийшла з порожніми руками. День минув швидше, ніж вона очікувала. Коли Ембер нарешті вийшла з чергового магазину, сонце вже почало ховатися за дахами будинків, а вуличні ліхтарі один за одним спалахували м'яким жовтим світлом. Вона глянула на годинник і вирішила, що перед від'їздом варто ще зазирнути до книгарні, яку помітила неподалік від центральної площі. Усередині панувала тиха, майже домашня атмосфера. Високі дерев'яні полиці були заставлені книжками, а над невеликими столиками висіли теплі лампи. Десь у глибині приміщення ледь чутно грала музика. Ембер завжди любила книгарні, особливо ті, де можна було годинами розглядати обкладинки й знаходити видання, про існування яких раніше навіть не здогадувалася. Цього разу її увагу привернув відділ ділової літератури. Вона провела пальцями по корінцях кількох книжок, витягнула одну з полиці й прочитала назву: «Стратегічне мислення: аналітика та управлінські рішення». Погортала сторінки, переглянула зміст і відклала її до кошика. Поруч знайшла ще одну — «Мистецтво інвестування: ризики, капітал і довгострокові стратегії», а трохи далі — «Корпоративна аналітика: як читати ринок і передбачати зміни». Остання книжка здалася їй особливо цікавою. Ембер давно цікавилася бізнесом, хоча поки що мала лише поверхневе уявлення про те, як функціонують великі компанії, якими володіла її родина. Вона знала, що після двадцятип'ятиріччя отримає значно більше повноважень щодо успадкованих активів, і не збиралася зустрічати цей момент абсолютно непідготовленою. Зрештою вона обрала три книжки, розрахувалася й вийшла надвір.