Частина двадцята: ключ до розгадки

***
Джейк опинився в тунелю, який на перший погляд був нескінченним. Хлопець помітив, що по "стінах " висіли різні картини, фото, газети.
" Що це за місце?" - подумки запитав у себе хакер і почав обережно йти, наче боячись потрапити в пастку. Стіни тунелю чи навіть лабіринту починали чи то ставати низькими, чи то він ріс так швидко, коли блакитноокий йшов далі і далі. Хлопець звернув увагу, що на картинах були різні малюнки піцерії; газети з оголошенням про пропажу дітей та про божевільне вбивство місіс Афтон і... 
- О, ні... - Джейк відійшов від фото, де були зображені всі діти, які знаходилися в аніматрониках. Але чорноволосий також помітив незнайомі обличчя ще одних дітей: дівчинка з зеленими очима та рудим волоссям, хлопчик з ведмедиком жовтого кольору та каштановим волоссям, (Джейку здалося, що він плакав) і самий старший із цих дітей, був схожий на молодшого, тільки в руках тримав маску Фоксі.
" Схоже, що він їх старший брат". Хлопчина також помітив, що біля цих дітей стояли два чоловіка - Генрі з малою дівчинкою, русі волосся які були до спини та зелений браслет на руці і Вільям... Але хлопчину щось насторожило в цьому чоловікові. Фіолетовий костюм, дивна посмішка і... Погляд направлений на Джейка, що дивився глибоко в душу. Хакер вирішив пройти далі, не знаючи куди веде тунель. Блакитноокий й не помітив, що опинився в кімнаті, незнайома йому. Двері з двух сторін.
" Хто ставить стільки дверей і для чого?" - в думках запитав в себе хлопець. Джейк помітив, що в кімнаті було темно, лише ліжко та поличка було ледве видно, так само як і білу шафу навпроти. Блакитноокий роздивлювався кімнату і почув як по коридору роздавалися кроки залізних лапищ. Джейк почав панікувати і швидко зачинив двері з тої сторони коридору, звідки було чутно шум. Хлопець зітхнув поки не почув хлопчачий тихий голосок:
- Ви не батько і не мій брат. Вони постійно ігнорували мене. Хто ви? - Джейк розвернувся і помітив хлопчика. Того самого з картини. В його очах були іскри цікавості. Джейк помітив, що на щоках хлопчини були засохлі сльози. В руках він тримав іграшкового ведмедика.
- Ти Джейк, чи не так? Тобі подобається моя іграшка? Це Фредбер - мій плюшевий друг. У тебе є друзі? - ехом роздався голос Кріса, що заставило Джейка напрягтися. 
- Звідки ти мене зн...- не встиг договорити хакер, як хлопчина його перебив:
- Твоє ім'я на бейджику. Ти не такий як мої тато з братом. Ти не ігноруєш мене...
- Що?...
- Слідуй за мною. - Сказав Кріс, повівши через інші двері до коридору.
Серце блакитноокого сильно било в грудях, очікуючи чогось.
- Тато не любить вас. Він проти вашої появи. - Різко сказав Кріс, йдучи до скрині, до якої вони тільки, що підійшли. Джейк пробував розгледіти в кімнаті, але окрім скрині та духа, він не бачив нічого в кімнаті. 
- Що ти маєш на увазі? - З здивуванням запитав хлопець.
- Він до вас дуже негативно ставиться. Ви бачили його? Він хоче знищити вас. - Відповів хлопчина і відкривши скриню, взяв ключа і дав в руки Джейку. - Але ви не бійтеся. Знайдіть те, що шукаєте, поки він не знайшов вас.
- Але як? 
- Вона допоможе вам. Але бережіться і не її, - після цих слів хлопчина зник...
Джейк підскочив біля включеного ноутбука. Зітхнувши, блакитноокий відчув головний біль в голові, наче щось било в голову.
- Що ж ти мав на увазі? - Звернувся Джейк в пустоту в кімнаті, наче там хтось був, - чому ти мені дав ці... 
Після цих слів, хлопчина помітив, що в його руках були ключі. Але незабаром його очі стали по п'ять копійок, згадуючи слова маленького духа.
- " Походу це був не сон... Чи був?" - до себе звернувся Джейк, і роздивляючись цей предмет, він помітив одну надпис на одних з ключів.
- Генрі. Що ж ти ховаєш від решти?
І справді, на цих ключах було написано лише одне ім'я - "Генрі"...