Частина сімнадцята

Ведмідь перестав рухатися, а Корал пропала. Джейк зітхнув з полегшенням, так як одна проблема була вирішена, одна ніч прожита.
" Залишилося лише шість" – прозвучав голос в голові Джейка, на що хлопець лише посміхнувся своїм думкам. Але через хвилину блакитноокий розчарувався - він розумів, що цим бідолашним дітям потрібна буде допомога як-не-як.
– Доброго ранку, Джейк Донфорт. – Джейк підскочив через неочікуваного голосу начальника, – Як пройшла ніч? 
" Мене чуть не вбили, але думаю ви і не повірите"– прозвучало в думках Донфорта ці слова, але в результаті чого він сказав начальнику інше: – Все чудово, нічого такого не було, окрім того, що роботи прогулювалися, але це нічого. – З посмішкою відповів блакитноокий і поправив свою зачіску, на що Генрі посміхнувся і відповів: 
– Вони мають рухатися вночі щоб не було ніяких проблем, – на, що Джейк кивнув головою. 
– Добре, йди додому, тобі потрібно відпочити щоб потім бути продуктивнішим на роботі. – Положив руку на плече хакера, на що той кивнув і потроху почав відходити до роздягальні.
– Добре, до побачення, удачі вам. – Відповів Джейк і сховався за роздягальнею, на що Генрі посміхнувся, але потім зітхнув.
– Добрий хлопчина, мало таких зараз у світі зустрічається.

За цією картиною, в кімнаті майстерньої стежив чоловік у фіолетовому костюмі. В його очах горіла жажда крові. Афтон тихенько промовив. В його голосі було чутно злість:
– Так, Генрі, дуже шкода буде.. – а ж раптом по всій кімнаті пролунав сміх божевільного...