Частина шістнадцята

Джейк не міг навіть вдихати, так як очі прямо дивилися в його душу.
Блакитноокий мовчав, але в душі в нього була сильна паніка. Раптом  почувся один крок, який віддавався скрипом, другий крок - він починав подумки прощатися з життям, але коли був третій і...
– ФРЕД, ЗУПИНИСЬ! – Джейк побачив перед блакитнооким роботом Корал. Дівчинка прикривала хлопця,  дивлячись в очі ведмедя з чорним циліндром та чорною краваткою- метелик.
– Якого дідька, друже?! Ми ж домовлялися, що коли появиться новий охоронець, ми не будемо бігти відразу зі всіх боків на нього! – кричала Корал на головного робота.
– Корал, я...– не встиг договорити Фредді, як його Корал перебила:
– Що я? – запитала строго сіроока і склала руки на замок. Джейка ця ситуація починала заспокоювати і навіть смішити, а ж поки його серце не почало швидко колотити:
– Данилко, я все розумію, що найбільше всього ти хочеш помститися фіолетовому, але це не він.
– Справді?! Тобто, Корал, ти хочеш сказати, що цей чоловік у фіолетовому костюмі, не той вбивця?! Арх, ти взагалі розумієш, про що кажеш? МИ НЕ ХОЧЕМО БУТИ В ЦИХ ТІЛАХ, КОРАЛ!
Джейк згадав слова Марії про сон, а саме ці слова пронеслося в його голові:
" Він заманив нас! Він убив нас! Допоможіть нам! МИ НЕ ХОЧЕМО БУТИ В ЦИХ ТІЛАХ" ...
– Данилко? – не помітивши цього, промовив чорноволосий. Але не встиг Данилко щось і відповісти як на годиннику пробило шість годин ранку...