Частина шоста

Джейк був шокований. Що мала на увазі бабуся?
– А- але звідки ти знаєш, що це він, а не хто інший? – спитав у Марії Джейк. Бабуся зітхнула і похиливши голову, відповіла:
– Тому, що серед тих дітей був і мій внучок. Йому було лише десять... Після того випадку, одного дня він явився в моєму сні...

Була осінь. Молода дівчина тридцяти двух років з жовтим волоссям стояла і насолоджувалася осінню. Її блакитна сукня грала з вітром, кружляючись в легенький танець. Дівчина вдихнула. Але замість свіжого запаху лісу  Марія відчула запах крові:
– Бабусю... 
Дівчина повернулася і жахнулася. Перед нею стояв хлопчик десяти років. Русі волосся розвіювалися легеньким вітерцем, розтріплюючі їх. Червоний светр і коричневі штани були одягнуті на цьому хлопчині. Данилко.
– Бабусю, я сумую за вами, – сумно відповів хлопчик із карими очима. З очей дівчини пішли сльози.
– Допоможи нам... Допоможи, будь ласка. Фіолетовий вбивця. Фіолетовий! – різкий вітер повіяв із східної сторони. Марія побачила те, чого вона не підозрювала... Вільям. Він стояв напроти робота, в якого була знята голова і в цьому роботі була дівчинка, яку знала Марія.
" Корал... Що воно зробило з тобою?" – із шоком подумки спитала вона у Корал. Але, здавалося, що її почули і голос дівчинки дав про це знати:
– Він заманив нас! Він убив нас! Допоможіть нам! МИ НЕ ХОЧЕМО БУТИ В ЦИХ ТІЛАХ.
Бабуся зітхнула із страхом і тільки помітила, що перед нею стояв... Вільям... Той самий вбивця...